Колись на моріжку

Поцілуй мене у скроню,

Де куля лад свій навела.

Вона забрала мою долю,

В пітьму лиху давно звела.

Обійми ж мене, благаю,

До серця ніжно притисни.

На самотині я вмираю –

З верхів дарую тобі сни.

Час повернути досі мрію,

Літа, що разом провели.

Я спогад цей в собі зігрію,

Подумки вернусь у вечори.

Тоді ти поруч біля мене сів

І став читати всі свої вірші.

Зачарований край тебе ліг –

Так добре там було мені.

Єдина смерть тільки самотня

Звела в ніщо всі мої дні.

І куля лиш одна стороння

Ізнищила життя старі.

Ти вже не пишеш свої вірші,

Я ж не слухаю на моріжку.

Забрали в нас усі світи нові,

Убили тіло і часть людську.