Дніпро

Вже не реве, не стогне

Наш старий Дніпро…

І хвилі тихо на порогах

Ховають збіднене нутро.

І ясень голий при дорозі

Боронить ідолів чужих,

Земля під ґрунтами хоронить

Своїх синів і ворогів…

Холодний вітер над степами

Гуляє, як самотній цар,

Десь мати, втоплена сльозами,

Приносить квіти на олтар.

А люду… люду вже бракує хліба…

Бач, на Різдво буде рідка кутя,

Віддай же, пане, ну хоча би гривню

На наше спільне майбуття.

Хай ріки знову розіллються

І видихне старий Дніпро,

Хай хмари знову розійдуться,

Лише згадайте про добро.

Відтоді колосками піде наше поле,

Яке в крові та попелу гниє,

Старий Дніпро зустріне своє вільне море..

Без сподівань, але надія є.