Рай

Це щось до жорстокості прекрасне,

Це у жилах щось палає,

Це в утробі щось життєве гасне,

Це щось у німоті волає.

«Страх Божий», скажуть люде,

На мертовній, хрещеній землі,

Де б’ється нечисть в груди,

В янгольській, затягнутій петлі.

Та немає смерті вже ніде.

Харон увіковічнив тишиною.

І хрест з небес до грішної землі впаде.

Орфей зіграє останньою струною.

Там повії в агоніях конають,

І горять окраїнні борделі.

Ніхто не знає, що ті також кохають,

А за них колись вели дуелі.

І вип’ють злидні вогню із черепів,

А імператори загрузнуть в бруді,

Ось це кінчина всіх рабів,

Які молилися облуді.