Ніч в «АТБ»

— Ти чув, що в сусідній «Пузатій хаті» ніби привид з’явився? — посміхнувся Петро Степанович.

— Звідки ж там привид? — пхикнув Артем.

— Там таке. Мовляв, портал десь отут є, він всю нечисть пропускає. В тій «Пузатій хаті» до цього вовкулака гостював. Поцупив кілька курячих стегенець, котлет по-київськи та борщем запив. Такий голодний був — страх! Потворний… Зуби, ніби частоколи, а пазурі, як у тигра! Але ж нічого не чіпав, проклятий, лише повечеряти зайшов.

Артем все ще дивився на колегу з-під лоба. Не вірив парубок, який мріяв наступного року вступити на фізико-математичний факультет у всілякі потойбічні сили. Але нехай краще Петро Степанович розповідає щось, ніж сидіти тут, у тісній кімнатці для охорони й ґав ловити.

— І де той вовкулака? Я там замовляв обід сьогодні, щось нікого не бачив, — уїдливо докинув Артем, кинувши, про всяк випадок, погляд на екран.

В магазині – все спокійно. Жодної живої чи мертвої душі, пізно вже, ніч на дворі. Добре, що на кілька днів скасували цілодобовий режим роботи. Тепер спати на робочому місці стало простіше. Якби ж не було так нудно!

— А я знаю? — стенув маслакуватими плечима Петро Степанович.

Тими плечима він міг би перерізати горлянки будь-кому, якби вмів битися. Але, на його думку, охоронець в «АТБ» — пацифіст. До певної міри, звісно.

— Зник кудись. Мабуть, через портал — шубовсть! — і додому, назад. Де вони там всі живуть.

— І всі вони живуть, звісно, десь поряд з «Пузатою».

— А як же! Інакше як вони там опинились? — хитро примружив одне око Степанович й потягнувся за пляшечкою сидру — любив його, просто страх!

Можливо, якраз той сидр і вдарив у голову старому. Артем, хоч і працював у крамниці тільки тиждень, помітив неймовірний потяг Степановича до яблучного напою. Завжди той вештався поміж полицями з алкоголем, і терся з того боку, де стояли пляшечки з рідиною приємного медового кольору.

— Може, хтось того? — і клацнув себе пальцем по шиї.

— Це ти на що натякаєш?! — майже обурено вигукнув Степанович.

— На те, що хтось в «Пузатій» хильнув, та й привиділось все.

— Не може бути! – відмахнувся Степанович, зм’якшився, бо ж Артем не на нього натякнув — вже добре. — Тут у нас аномальна зона, приваблює нечисть всіляку, — смачно сьорбнувши сидру, залив ним комірець і зітхнув: — Кепсько… Але мене все одно ніхто не бачить.

— Ну—у, — Артем вчасно замовчав, бо сперечатися з бувалим колегою, який заправився сидром – таке собі рішення.

Минуло кілька хвилин, перш ніж Степанович весело й бадьоро оголосив про те, що йде в туалет. Артем кивнув й повернувся до екранів. На вулиці стояло двоє підлітків, мирно собі палили на сходинках магазину, поки не збирались його грабувати. В залі також все спокійно, те ж саме у офісних приміщеннях. Артем навіть зітхнув: ну жодних тобі пригод. Ніхто не приходив в «АТБ», як в американських серіалах з рушницями, не вимагав спорожнити касу й падати на підлогу. Чи як там… Артем розгублено почухав потилицю.

Якась тінь промайнула у складському приміщенні. Сивий серпанок, схожий на тонкі панчохи Артемової дівчини, впав на коробки, ящики та інше начиння складу. Глипнувши кілька разів, Артем вибалушив очі. Ні, не здалось, не привиділось. Камеру ніби затулили брудною ганчіркою, але недбало, бо дещо виднілось. Щось бігало-гасало складом, щось прудке й невелике. А потім… Воно ще й заголосило.

Якщо Степанович пішов у туалет, як то кажуть, по-маленькому, то міг заодно сходити й по-великому. Хоча… Артем похитав головою: так тож Степанович задумав його налякати, от і біситься собі на складі! От Артем йому зараз, от він йому зараз… Ну, він його викриє, це точно.

— Що це ви таке вигадали, Степановичу! — жартівливо образився Артем, відчиняючи важкі двері. – Не можна ж так з новенькими!

Коли двері зі неприємним скрипом відчинились, сизий туман осліпив Артема. Він майже нічого не бачив, ніби хтось жбурнув в нього димову гранату. На щастя, запаху й смаку серпанок не мав, він також не подразнював очей. Але не дуже приємно стояти, як довбень, та кліпати, коли твій старший колега точно десь там, регоче над тобою.

— Гей! Степановичу, досить вже!

Артем посміявся трохи, та й годі. Чого це старий взагалі подумав, що це буде весело? Але лаятися хотілось ще менше, краще вже сидіти в кімнатці та над відео разом гигикати.

— Степановичу!

Тільки йому, певно, вуха заклало або ж він виявився таким паскудним, що вирішив знущатися до кінця. Позадкувавши, Артем гірко й гнівно зітхнув. Дістав телефона, ввімкнув ліхтарик та посвітив уперед. Туман потроху розсіявся. А те, що мало б бути Степановичем, ним точно не було. Якщо Степанович, звісно, не був тендітною, але вбраною в якісь лахміття, дівчиною.

— Ти хто? – добре, що Артем не чув себе з боку, бо звучав ніби комар під парами «Раптора».

Дівчина роззирнулась. Виглядала вона спантеличеною, розлюченою й засмученою одночасно. В її сірих, наче той туман, глибоких очах плескалась дика лють, розчарування і… страх. Артем добре бачив усі її відчуття, бо й сам переживав дещо схоже. Серце клекотіло шалено.

— Я хто?! – заволала вона несамовито, Артем навіть вуха затулив долонями. – Та я! Та я зараз тебе знищу, хробак нещасний!

Тільки-но тримала мітлу в руках, а тепер… Невідомо де, невідомо з ким! Дідько! Тому біснувато заголосила, здіймаючи руки догори, ніби ліпила з повітря невидимий сніжок. Артем стояв, наче вріс у підлогу, й дивився на те дивне створіння. Скуйовджене довге волосся, рум’яні від гніву чи старань щоки, тонкі губи, з яких лились прокльони й очі, які жалили, наче сотня розлючених ґедзів.

— Та що ж таке?! – запитала дівчина сама у себе, роздивилась пальці з довгими брудними нігтями. – Де моя сила?! Де вона?!

Вирячившись на Артема, начебто він точно знав де її сила, потягнула до нього тонкі бліді руки. Артем, зовсім невчасно, але помітив: попри неохайний вигляд, дівчина була дуже гарною. Наче хтось жбурнув жменьку бісеру в глевку баюру – так і її одягли в миршаве дрантя.

— Я… Не знаю! Я взагалі нічого не розумію! – заверещав у відповідь, відмахуючись від дівчини як міг.

— Брешеш, собако! Брешеш!

— Не чіпай мене! Я тобі… Я тебе… — не міг пригадати що там з відьмами робили? Спалювали наче, але ж, як на зло, жодного сірника чи навіть запальнички!

Відьма миттю опиналась поряд. Тонка рожева смужка потягнулась по щоці Артема – то відьма подряпала його. Не заспокоїлась, не зупинилась на цьому, збиралась явно задушити нещасного. Але тут з’явився Степанович, який давно почув вже шум, але не міг зірватися на допомогу. Шлунок винен. Не Степанович.

— А ну цить! — гаркнув він, схрестивши руки на грудях. — Заспокоїлись!

Обидва завмерли. Артем повільно видихнув, та й відьма захекалась. Не звикла розв'язувати проблеми ось так, все на поміч магії розраховувала. Відчувала себе безсилою, наче ті дівки, які раніше приходили до неї по ворожіння чи привороти – нікчемою, словом.

— Що таке, невже портал тепер і в нас відчиняється? — Степанович обійшов парочку: руки відьми зупинились на плечах Артема, а його пальці заплутались у її волоссі. — Так-так-так.

— Степанович, — Артем пригадав, що все-таки вміє розмовляти, — що це таке?!

Той не відповів. Зміряв поважними кроками складське приміщення, зазирнув за ящики й коробки, прискіпливо роздивився кілька опецькуватих кабачків, задер голову й довго дивився на мерехтіння лампочки.

— Степановичу?

— Що з ним? – запитала вже відьма, не відриваючи рук від Артема.

— Агов! Мене тут убивають, якщо ви не помітили!

— Га? – він примружився, бо добряче засліпило йому світло очі. – А, це, — він широко усміхнувся розгубленій відьмі, зовсім її не боявся. Воно не дивно: його перша дружина, дай їй Боже здоров’я, була відьмою куди страшніше.

— Не бійся, вона тебе точно не вб'є.

Він дивився на правицю дівчини, де поміж середнім та вказівним пальцями, виднілась мітка у вигляді трилисника конюшини. Відьми з такими мітками не могли нести смерть, хоча поколотити когось чи принести крапельку страждань — то без питань.

Артему набридло стояти в такому положенні, тому він повільно відпустив відьму. Вона ж, штовхнувши його, як мішок з картоплею, похмуро вирячилась на занадто спокійного Степановича. Пахнуло овочами, свіжістю й… сидром. Відьма відразливо поморщила носа.

— Чоловіче, — сердито почала вона, — якщо не відправиш мене назад — голову відірву!

— Чому це ти вирішила, що він може? — здивувався Артем, чим, ну, зовсім не допоміг Степановичу.

— Бо я можу! — оце так видав старий, просто хоч за голову хапайся та пасма вискубуй. – Я можу! Ти тут не перша, вже. Так, не дивись на мене так, синку, — звернувся вже до Артема. — І рота прикрий, тут мошки літати можуть. Коротше, відьмо, не хвилюйся, зараз все владнаю.

— Щось мені ніяково… — зізнався Артем відьмі, яка також не знала як бути: чи то тріснути колегу чимось по довбешці, чи то повірити йому.

— Ходім! — й махнув рукою вліво. — Ходімо, кажу!

Артем плівся позаду відьми. В голові творилось таке, що інакше ніж вибух в каструлі зі стерилізацією банки, не назвати. Степанович, виходило, не брехав і не намагався залякати нового охоронця, а правду казав. Хіба що… Але навіщо йому наймати актрису, заради якогось там Артема? Ні, навряд. А хоча… Та ні.

Поки Артем крутив на підборідді рідкі волосини, Степанович вів їх рядами різноманітних товарів. Він нагадував зараз гордого батька, який вперше забирав своїх дітей з дитячого садочка. Але зненацька відьма зупинилась, прямісінько навпроти полиці з вермішеллю швидкого приготування.

— Це що таке? — тицьнула пальцем в суху «Мівіну», гостру, зі смаком грибів.

— Це? — обернувся Степанович. — Їжа.

— Цікаво… А пахне як часточка зілля, — вуста відьми розтягнулись у лукавій посмішці.

І поки Степанович не бачив, але бачив то Артем, змахнула кілька пачок собі під лахміття. Десь там у неї були кишені, напевно. А потім, коли вони підійшли до каси, відьма роззирнулась і тріснула прямо по конвеєру. Щось задзеленчало: монетки, загублені десь під столом, які ніхто не міг вимести звідтіля.

— Так що? — запитала відьма.

— Сідай, — урочисто запросив Степанович.

— Сюди?! — зверхньо вигукнула, не уявляючи як ото — сидіти за цією штуковиною, назви якої не знала.

— Сюди, сюди.

— Відьма на касі в «АТБ»? — пожартував Артем, але під нищівним поглядом відьми замовк.

— Сідай! — прикрикнув Степанович. — Треба тебе якнайшвидше додому доставити!

Відьма повільно видихнула, прокрутивши в голові всі ймовірні закляття та прокльони, які могла б використати зараз. Не жити тоді б обом! От халепа ж — магію втратила свою, тому доведеться прислухатися, а що як допоможе? Вона опустилась в м’яке крісло, торкнулась пальцями прохолоди касового апарату. Збоку на неї дивилось якесь дивне дзеркало — чи що таке — тоненьке й темне.

— Заплющуй очі. Підбери ноги під себе.

— Та я… — хотіла нагадати, хто вона така, але послухалась.

Артем потупцював на місці, несміливо підійшов ближче. Крапля сумнівів нікуди не зникла, але відьма виглядала надто реальною, аби підозрювати її у талановитій акторській грі. Степанович же точно грати не вмів, ще й під кількома пляшками сидру поготів.

Степанович завертів збентежену відьму в кріслі. Розплющила очі на хвильку: калейдоскопом пронеслись повз інтер’єри магазину. Відьмі здалось, ніби її підхопив лихий буревій та поніс—поніс кудись. Вчепилась дівчина в поручні, схилила голову. Волосся перетворилось на чудернацький вітряк, а в вухах страшно загуділо. Та й сама відьма лементувала, як газонокосарка під вікном о сьомій ранку в суботу. Сивий серпанок з’явився раптово, як тоді, на складі. В ньому і розчинилась відьма, наче кава три в одному в гарячій воді.

— Ху-у, — витер спітнілого лоба розпашілий Степанович. – Повернулась. Треба промочити горло.

Дійство хоч і відбувалось десь з хвилину, а то й менше, але Петро Степанович виглядав так, ніби кілька годин розвантажував товари. А ще він страшенно хотів хильнути сидру.

А от Артем нічичирк. З’явилась — зникла. Дивина. Чудасія. Божевілля. Ковтнув слину разом зі словами, аж поки Степанович не ляснув його по плечу. Тоді тільки прийшов до тями, дивився на колегу, а той весело усміхався.

— От і все. Бачиш, як просто! Може, колись і ти…

Та Артему й думати не хотілось, що він колись буде якимось водієм, пілотом чи кимось таким для відьом та інших істот. А крісло буде його автівкою, літаком чи ще чимось. Він взяв та перехрестився. Чому не подумав зробити цього раніше?

— Не знаю, як так вийшло, але лишень звідси можу відправити їх назад, — Степанович кинув погляд на осиротіле крісло. — Дивний портал.

— А що з камерами?

— Можеш переглянути, але кажу з власного досвіду: відьми ти там не побачиш. Там лишень ми, як останні дурні граємось з кріслом, — хекнув Степанович. — Отака вже доля охоронців нічної зміни: відловлювати гостей та назад їх відправляти.

— А «Мівіна»? — пригадав Артем. — Вона хоч недорога, але її поцупили.

— Як? Знову «Мівіну» вкрали?

— Еге. Стривайте. Знову? Часто таке трапляється?

— Знову, — кивнув Степанович. — Ет, доведеться з власної кишені заплатити. Уявляєш, — він повернувся до Артема, замислено потер дбайливо поголене підборіддя. — Вони чомусь вподобали «Мівіну». Дивовижні створіння. Ходімо, обробимо твою подряпину.

І справді. Щока пекла й чухалась — точно якась зараза там є. Проте Артем постояв ще трохи, зосередивши погляд на кріслі. Ніхто в ньому так і не з’явився. Пусте крісло, звичайне таке крісло, яке можна побачити ледь не в кожному магазині. На мить, на одну коротеньку мить, Артему й самому захотілось присісти, покататися. Та він опанував себе, ущипнувши за стегно так боляче, як тільки міг. Потім, діставши телефона й повертаючись у світ кумедних відео, вирушив за Степановичем.

— Скажіть, — зніяковіло почав Артем, потираючи руки, ніби змерз, — а ви... Ну ви, тойво... Хто ви?

— Я? О, я не чарівник, якщо ти про це. Але, — він підняв вказівного пальця догори, — вмію зачиняти їхні портали та повертати на місця. В цьому АТБ всіх охоронців цьому навчають. Якщо вони, звісно, не звільняються через місяць роботи.

— Всіх?!

— А ти думав, ми тільки ануляцію вміємо робити? — хекнув Степанович. — Тут все просто. Відьми та їм подібні лізуть сюди, наче оси на солодке. От ми і проводжаємо їх назад. Таких АТБ в Україні кілька штук. Щоб ти знав!

Артем відчув різку потребу почухати потилицю, але вчасно передумав. Перед очима проплило останні півгодини життя. Чи хотів він постійно відганяти звідси відьом? Чи вартувало звільнитися раніше?

— А... Чому саме «Мівіна»? — зрештою, запитав він, коли вже сьорбнув ромашкового чаю.

— Вони її у зілля кидають. Кажуть, міцне пійло виходить. І заради нього сюди й приходять, здебільшого.

— Як? — Артем знову відпив чаю, і тепер почувався значно краще. Слухати про відьом, портали і "Мівіну" стало легше.

Степанович зіщулився, мазнув рукою по підборіддю. Заглянувши у свою пусту склянку з сидром, він тихенько кинув:

— Портал відчиняється лише у повню.

— О. Хоч щось не таке оригінальне.

— Але... — продовжив Степанович загадковим шепотом. — Сьогодні ж не повня... Отже, вони потрапляють сюди коли заманеться.

***

Відьма, яка повернулась додому з бажаною «Мівіною», хрустіла нею над чаном з киплячим зіллям. Прицмокнула, замислилась, хитнула головою.

— Непогано. Але краще просто додати у вариво, — зробила висновок хазяйновита відьма й жбурнула все у парке зілля.

— Ти б не жбурляла туди все підряд, бо знову тебе кудись занесе, — нявкув кіт-фамільяр, ліниво потягнувся та й почалапав геть.

— Взагалі-то, я, може, й хотіла відкрити той портал! — гаркнула дівчина, збрехавши.

Пролунав характерний звук. Кіт лишень відхаркнув шерсть у відповідь.

Річ у тім, що старша відьма іноді відправляла когось по дивні інгредієнти в інший світ. Казала, що якщо стрибнути крізь портал, то знайдеш багато цікавих та потрібних для зіллєваріння трав та іншого добра. Але пускала не всіх, тільки найдосвідченіших та лише у повню, бо навіть їхня сила там не діяла.

Але дехто примудрився відкрити власний портал і поцупити пакетик «Мівіни». Випадково, звісно, але ж! Відьма, потрапивши в інший світ не зразу зрозуміла, куди саме її занесло. Тепер шкодувала трошки, що так розгубилась та розлютилась. Ще б пак! То ж було перше зілля такого масштабу, що аж занесло в той таємний світ! Тому відьма стрибала довкола багаття, радісно розсипаючи шматочки вермішелі з приправою.

Вона ж-бо не додала спецію до вермішелі. І, що найприкріше — не знала, що колись в «Мівіні» був окремий пакетик з олією…

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Дівчина на гойдалці
18.09.2022 15:27
До частини "Ніч в «АТБ»"
Зізнатися, я очікувала більшого. Ідея цікава і назва твору привабила мене, проте зміст розчарував. Не вистачило пригод та інтриги. Прочитавши коментарі, я сподівалася отримати порцію дотепного гумору, проте чомусь діалоги та події не викликали у мене усмішку. Втім, твір написаний досить якісно, а це великий плюс. Продовжуйте йти далі та розвиватися. Упевнена, у майбутньому на вас чекатиме багато успіхів.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Мавка (Ганна Заворотна)
    23.05.2023 13:09
    Мабуть, гумор оповідання доступний лише тим, хто їв "Мівіну")) Ви забули, що у конкурсі було обмеження знаків і у цьому обмеженні авторка блискуче описала пригоду й інтригу
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Ніка Єнжель
    11.09.2022 16:44
    До частини "Ніч в «АТБ»"
    Сподобалося, особливо місце подій. Я та сама людина, яка побувала в "Метро" та "Сільпо", але не в "АТБ") Треба виправлятися. Від згадки про вермішельку аж запахло, натще не рекомендую читати :D
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Наталя Кош
    24.08.2022 13:53
    До частини "Ніч в «АТБ»"
    Спойлер!
    Яка весела історія! Тепер же не зможу спокійно відвідувати атб, все захочеттся покрутитися на стільчику касирки!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Богдан Бедрій
    21.08.2022 17:25
    До частини "Ніч в «АТБ»"
    Приємна, легка пригода не обтяжена складним конфліктом. Кумедні герої та буденний сеттінг. Дякую і бажаю успіху!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Л. М.
    14.08.2022 01:14
    До частини "Ніч в «АТБ»"
    Легко і весело. Проте мені б хотілося ще дізнатися - як попаданці потрапляють до нас та як ГГ став тим, хто їх повертає додому.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Олена Мрійлива
    14.08.2022 02:09
    До частини "Ніч в «АТБ»"
    Дякую! Потрапляють випадково, це точно) Допишу потім кілька рядків чи взагалі зроблю ще кілька історій з розкриттям персонажів.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Паталаха Всеволод
    04.08.2022 14:02
    До частини "Ніч в «АТБ»"
    Склалося враження: якби відьма прибила/покалічила Артема, Степанович теж би без скандалу просто відправив би її назад.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Надія Мак
    02.08.2022 01:26
    До частини "Ніч в «АТБ»"
    Таке воно легке і веселе. Пакетик з олією :) Чомусь очікувала, що то приправа до Мівіни і відкриває той портал.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Олена Мрійлива
    02.08.2022 13:49
    До частини "Ніч в «АТБ»"
    О, це дуже крута думка) Спасибі велике! Якщо надумаю якесь маленьке продовження, то використаю вашу ідею)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • GreyStarling
    31.07.2022 15:00
    До частини "Ніч в «АТБ»"
    Хехе, а відьма часом не студенткою виявляється? Я знаю, що якраз вони такі падкі на мівіну. Та й частота появи РІЗНИХ відьом в одному місці виглядає більш ясно. А ще вони поголовно любителі халяви - жодна відьма за свою вермішель не заплатила, але залишилася тільки в плюсі. Надприродних сил не демонструють... Ну крім того, що Степанович завжди за них платить. Може він тому і називає їх відьмами? ... Лишилася лише одна загадка: а Степанович тоді хто?
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Олена Мрійлива
    31.07.2022 15:59
    До частини "Ніч в «АТБ»"
    Степанович - загадка природи! Мольфар посеред міста, вміє робити аннуляцію та суворо дивитися на покупців) А відьма молоденька, хтозна, хтозна, може й студентка😁 Дякую за такий веселий коментар!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Давидкін Микола
    30.07.2022 12:24
    До частини "Ніч в «АТБ»"
    Гарна, якісно написана історія! На мій погляд ви обрали впізнавану для чи не кожного українця локацію і це безумовно плюс. Головна героїня вийшла колоритною, а поєднання усіх персонажів та місця події додало історії власної родзинки. Грибну "Мівіну" пам'ятаю, ще зі школи, коли вона лише починала з'являтися. Хрумтіли попередньо висипавши приправу й додавши згаданої вами олії, після хвилини магічного струсу, аби поєднати усі компоненти ) Загалом історія читалася легко, а якість тексту приємно потішила. На мою думку цікавий задум, не стандартний. Від мене п'ять зірочок. Бажаю вам натхнення та успіху в конкурсі!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Олена Мрійлива
    30.07.2022 15:29
    До частини "Ніч в «АТБ»"
    От вмієте ви змусити усміхнутися! Сиджу, перечитую коментар, усмішка на все обличчя! Так приємно, страх! Історія виникла після одного походу до крамниці, але я не вважаю дівчат на касі відьмами, хоча деякі з них аж занадто гарні!) І, знаєте.... Аж мівіни захотілось, причому не від власного оповідання, а через ваш відгук... Тре йти по неї. Дякую за слова, дуже-дуже! І за високу оцінку!)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Геник
    29.07.2022 21:54
    До частини "Ніч в «АТБ»"
    Оце дійсно кумедна історія. Щоправда, Степановичів у тексті забагато. Але можливо він і є такий, немаленький, тому не влазить і не любить синонімів)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Олена Мрійлива
    29.07.2022 22:40
    До частини "Ніч в «АТБ»"
    Не люблю використовувати синоніми до персонажа, ім'я якого відомо) Окрім займенників, звісно. І так, Степанович він такий, саме Степанович, а не Петро Степанович))). Дякую за відгук) Радію, що вам було смішно
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Інна Загребельна
    29.07.2022 21:02
    До частини "Ніч в «АТБ»"
    Легка, прикольна історія. Це головним героям ще пощастило, що потраплянці гречку не розпробували) І ще одне. У вас в героях Артем і Петро Степанович, а в четвертому абзаці з кінця раптом Семенович. Це, можливо, одруківка?
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Олена Мрійлива
    29.07.2022 21:04
    До частини "Ніч в «АТБ»"
    Так, одруківка, вибачте за неуважність. Потім виправлю, дякую) Гречка то взагалі делікатес, не треба їм того😁
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше