МЕЖА

Між учора і завтра –

безкарна пекельна межа.

А над прірвою дня

оксамитом розкрилилось небо,

щоб утерти сльозу,

що своя, хоч до вчора – чужа.

Дай нектару свого,

кинь амброзій в народ, юна Гебо.

«Прилітають…» Не снам на заміну світанки...

«Живі!»

Від охриплих сирен

закипає розпечений мозок.

І бальзамом життя SMS-ки від рідних нові,

що лікують серця

від нестерпних думок-поворозок.

Зупиняються ритми будинків і вулиць, і міст…

Божеволіє сказ,

що із людської рветься подоби.

Та молитва жива стонадійно відновлює нас,

бо в усьому й завжди

маєм бути найвищої проби.

З поетичної збірки "Межа" (2023 р.)

Амброзія — у давньогрецькій міфології їжа

олімпійських богів, що дарувала їм безсмертя

й вічну молодість.