Саго і Шата. Замок семи брехунів.

Вночі Саго спав наче вбитий. Бідолаха дуже втомився за минулий вечір. Після того як до нього завітала, а зрештою і залишилася гостювати непрохана клієнтка, Саго непомітно для гості намагався хоча б трошки прибрати гармидер, що існував в його оселі, напевно, з часів заснування самої оселі. Потім, після нейтралізації наслідків невеличкої пожежі на кухні, обидва з Шатою, попрямували до таверни, де врешті змогли повечеряти без загрози для життя. Після дійсно «ведмежої» порції мʼяса, звісно за рахунок дріади, урсуг помʼякійшав, дозволив собі розслабитися, і пригостив супутницю своєю улюбленою медовухою.

— За знайомство! - на піднесенні промовила Шата, двома руками тримаючи величезний кухоль.

— За знайомство! - проривів у відповідь Саго, тримаючи такий самий кухоль двома пальцями, наче аристократ, насолоджуючись філіжанкою кави.

Обидва спустошили свої кухлі, що правда дріаді на це знадобилось набагато більше часу ніж кремезному ковалеві. І поки Шата відчайдушно боролася зі своєю порцією, вираз обличчя урсуга змінився із веселого та розслабленого, на серйозний і зосереджений.

— Тож ближче до справи, мала. Розказуй як є, і бажано в деталях. Скільки лишилось часу?

— Ти про що, ведмедику? Щось я не дуже розумію. — ледве вимовила Шата, намагаючись зафіксувати хмільний погляд на очах Саго. Рука, тим часом, ледь помітно потягнулась до ремінців, де мала би бути зброя.

— Не це шукаєш? — урсуг привідкрив свій шкіряний жилет, де дуже добре було видно рукояті двох невеличких дагерів, що стирчали із внутрішньої кишені. — слухай, гостровуха, не роби з мене дурня. Я прекрасно знаю, що міцніше зоряного мітрилу, з якого зроблені кинджали лунних дріад, може бути тільки сонячний мітрил, з якого, за дивним збігом обставин, роблять мечі для мисливців за головами. Такі сильні пошкодження на твоїй зброї, свідчать про те, що ще нещодавно ти билася саме з таким.

Обличчя Шати перестало імітувати хмільну безтурботність. Відтепер вона слухала уважно, і, здавалося, майже не дихала.

— А ще я знаю, що зброя із сонячного мітрилу, відчувши смак крові ворога, ніколи його не упустить. Її володар з легкістю вистежить свою жертву, як би та швидко, або далеко не тікала. —Пронизуючий погляд Саго, та тверда монотонність його голосу в той момент змусили би посивіти навіть троля ветерана. — Не зважаючи на твоє тендітне тільце, ти доволі сильна, але чомусь тримала кухоль обома руками. З чого роблю висновок що в тебе поранене плеча, а це означає що ти таки дала скуштувати своєї крові мечу мисливця за головами.

Під час своєї промови урсуг жодного разу не блимнув очима. Говорив без зупину, бо йому не потрібні були підтвердження його слів. Відвідувачі таверни голосно гомоніли, а в дальньому куточку вже помалу розігрівалися місцеві барди, налаштовуючи свої лютні та цимбали.

— Тож, мала, повторю своє запитання. Скільки лишилось часу? Ми обидва знаємо що по твоїх слідах йдуть мисливці за головами, а мені би дуже не хотілося щоб це затишне і безтурботне селище перетворилося на поле бою.

— Віддай… — прошипіла Шата.

— Охоче, як тільки полагоджу, і отримаю відповіді на запитання. — безкомпромісно відповів Саго.

Погляд дріади змінився зі сталево серйозного, на ледь здивований, з ноткою недовіри.

— Ведмедику, я все правильно розумію? Ти не збираєшся мене ані хапати, ані проганяти? — промовила дріада, знову не зумівши приборкати ту саму брову, що зрадницьки повільно підіймалася вверх.

— Залежить від твоєї відповіді. — наполегливо продекламував урсуг.

Шата якийсь час мовчки про щось думала, опустивши погляд на старий дубовий стіл, і, видно, потік думок був настільки швидкий, що очі воїтельки іноді починали ледь повільно рухатись, ніби вона щось читала з повітря.

— Чотири дні, — промовила вона, прийшовши до висновку, що найрозумнішим буде сказати правду. — Я добряче відірвалася від погоні осідлавши дикого грифона. Щонайменше чотири.

Раптом барди почали грати дуже веселу мелодію, тим самим запустивши хвилю радісних окликів зі сторони відвідувачів трактиру. Всі почали активніше і гучніше розмовляти, підспівувати та підтанцьовувати, на фоні чого мовчазна та незворушна, не зводяча один з одного погляд пара, дуже виділялася.

— Боже мій, така мала, а стільки проблем! — неочікувано, та доволі гучно пробурчав Саго, і,сам того не розуміючи, максимально розрядив напругу, що панувала за столом. Після чого швидко підняв вгору свою величезну лапу, зустрівся поглядом із хазяїном трактиру, і проревів: — Гольдаре, ще пару кухлів, будьте ласкаві!

Пораючись за прилавком, старий горгуль схвально кивнув, і через якусь мить нова порція медовухи вже стояла на столі у наших героїв. Спустошивши за лічені секунди свій кухоль, коваль підскочив, і вже веселим тоном промовив:

— Ходім танцювати, гостровуха!

— Зовсім зглуз…— почала було Шата, але величезні лапи вже обхватили струнку талію, підняли її зі стільця, немов ту соломʼяну ляльку, і поставили на ноги.

—Ти що, Мала, —зробив невеличку паузу велетень, — це ж троляча полька, під таке не сидять. — з легкою посмішкою промовив Саго, і завмер в очікуванні відповіді, все ще тримаючи руки на талії дріади. Зі сторони це виглядало кумедно, тому що для цього йому довелося доволі таки помітно зігнутися.

Шата спантеличено подивилася ведмедю прямо в очі, і, мабуть, будучи в легкому шоці від своїх власних дій, чарівно посміхнулася, ледь дотягнувшись до могутніх плечей, поклала туди руки, і пустилася кружляти зі своїм кремезним супутником у запальному танці. Обидва дійсно отримували задоволення, і, здавалося, по справжньому віддалися веселощам, незважаючи на нещодавню напругу, але все ж таки, час від часу, Саго легенько шльопав по руці партнерки, коли та непомітно намагалась прсковзнути у внутрішню кишеню жилета. Врешті решт змирившись із ситуацією, Шата підскочила до столу, де стояв ще повний кухоль меду, і, з непритаманною для її розмірів швидкістю, втамувала спрагу. Від такого видовища, орк, що вечеряв за сусіднім столом, у захваті відкрив пащеку, і мало не випустив виделку з рук.

— Шановний Гольдаре! Оновіть будь ласка! — дзвінко проспівала дівчина, ігриво помахуючи в повітрі двома пустими кухлями. Після чого, ритмічно потрясуючи бедрами, повернулася до партнера, із грацією, якій неприховано заздрили навіть ельфійки, які в цей момент почали втрачати увагу чисельних прихильників, що крутилися біля їх столу весь вечір. Підійшовши до Саго, Шата вхопила його величезні лапи, і демонстративно помістила їх назад на свою талію, тим самим спричинивши хвилю розчарованих подихів із натовпу.

Через пару годин, із таверни, регочучи, буквально вивалились дві фігури, і попрямували до кузні, наспівуючи мотив тролячої польки. Діставшись додому, Саго відрив десь невеличку ковдру, місцями пропалену іскорками із горну, та жбурнув її на піддахову балку, куди вже, хоч і незграбно, але викарабкалася Шата, і вляглася, звісивши вниз ногу. Ковдра приземлилася прямо на дріаду, і та вже в напівсонному стані промовила:

— Дякую, Вед -ік- медику.

— Та спи вже, бідося.—посміхаючись промовив урсуг. — І бажано, не тікай вночі, не бійся, обіцянка Саго - міцніша сталі! — так само ледь вимовив ведмідь, демонстративно поклавши лунні кинджали на стіл, і одразу рухнув на набитий соломою матрац неподалік.

В кузні запанувала тиша. Шата стисла в кулак куточок ковдри, ледь помітно посміхнулася, і дозволила собі заснути. Вперше за кілька днів.