Лист собі через 10 років.
Привіт, моя старенька! Я зараз пишу тобі листа, а на моєму плечі спить наша люба донечка. Ми щойно приїхали з лікарні, донечка здавала кров із вени. Як ти, мабуть, пам’ятаєш, ми шукали причини, чому болить животик. Що ж тобі сказати? Розповісти, про що жалкую? Але я сподіваюся через десять років ні про що не жалкувати. Тому не про це напишу. Розповісти, про що мрію? Зараз тяжкі часи. Я втратила роботу, а йти на нову означало б повернутися в рабство та божевілля. Але без роботи довго не проживеш. Якби я могла отримати від тебе лист-відповідь, щоб не мучити себе сумнівами, який шлях мені зараз обрати. Зараз я мрію знайти себе. Можливо, це єдиний проміжок часу, коли я можу спробувати свій власний шлях. Мені страшно, я невпевнена. Але перший крок уже зроблено. Здається, мої кроки нерівні, але я йду! І перечитую цей лист знову і знову, щоб не зупинятися!
У минулому я робила помилки, мабуть, як і кожна людина в цьому світі. Є такі, які хотілося б виправити, але всі ті помилки привели мене сюди. Можливо, я не найкраща мама, але я стала нею. Можливо, я не ідеальна дружина, вибачаюся перед своїм чоловіком. Але я тут, і я справжня! І зараз я хочу подякувати тобі за те, що ти була зі мною. Я люблю тебе, моя старенька. Здається, це моє перше тобі зізнання — вибач, що забарилася.
Мені цікаво, чи насмілилася ти зробити ті кроки, які сьогодні в моїй голові.
Сьогодні наші батьки живі. Можливо, не найкращі в нас стосунки, але вони живі. Співчуваю і підтримую тебе!
Хочу сказати тобі: люби свою донечку кожну наявну хвилину. Вона, мабуть, уже зовсім доросла і незалежна. Я зараз інколи забуваю її любити, бо треба працювати, прибирати, готувати їжу і таке інше. А вона плаче і каже: «Мамо, пограйся зі мною». Вона в свої 4 роки дуже розумна. Це так сумно, бо вона має рацію. Я втрачаю час. Передай, будь ласка, їй мої слова: я дуже-дуже її люблю, вона — моє найбільше щастя. Навіть коли кричу на неї. Вона в нас розумна і сердечна. Вона в нас найкраща!
Мені дуже цікаво, як ти зараз живеш. Ти сіла за кермо? Страх перемогла? Сподіваюся, що так.
Не смію давати поради, адже ти на десять років мудріша за мене.
Я хочу запитати тебе про що ти зараз жалкуєш? Можливо я маю не так багато часу, але все ще його маю, щоб щось виправити, або зробити те чого так і не зробила. Можливо комусь написати листа, чи зізнатися в почуттях. Можливо мені варто нарешті думати про себе, та навчитися казати «ні»? Бо здається я так і залишилась доброю, безвідмовною, сором’язливою. Пробач мене, що за 40 років не виправилася. Сподіваюся ти це зробиш.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!