Листи самотності

Це місце пахло спогадами.

Йдучи напівтемними вулицями, я розглядала знайомі тріщини на асфальті. Годину тому був дощ, асфальт ще парував.

На цьому бордюрі ти розповідав мені про свої пригоди на морі кілька років тому. Всі твої історії схожі. Принаймні більшість закінчувалася одним і тим самим: ти не пам'ятав, як повертався додому.

Шкода, що я не запитала, чи ти пам'ятаєш нашу першу ніч.

Це був зоряний серпень. Я випадково сказала, що хочу побачити зорепад. Звідки ж я знала, що ти візьмеш в оренду авто з прозорим дахом? Ти відкинув крісла та накачав матрац.

Тоді це здавалося романтично.

Я досі пам'ятаю твій запах. Здається, що навіть відлунює твій сміх у моїх вухах.

В який момент все пішло не так? Хто кого розлюбив першим? Хто кого першим розчарував?

Ти так природно цілував мої руки, сміючись, що вони найрідніші у світі. Твої дотики були найтеплішими в ту вже прохолодну серпневу ніч.

Зорі падали одна за одною, а я загадувала лише одне бажання на кожну падаючу зірку.

Що тоді думав ти? Чи думав про те, що «нас» більше не буде? Чи про те, що я не відповім на твій дзвінок?

А на цій лавці я плакала. Пам'ятаєш?

Це так соромно...

Причин плакати не було. Просто було забагато спирту в крові. Але ти тоді вперше сказав, що тобі боляче бачити мої сльози.

І я сміялася. Сміялася крізь сльози, адже не хотіла, щоб тобі було боляче.

Я ніколи не забуду нашу другу ніч разом і перший секс. Я не забуду, як палало моє тіло, хоча я думала, що воно вже згасло.

Не забуду, як я відчувала, що ти стримуєшся, щоб не образити мене чимось випадково, якимось зайвим рухом. Ти думав наперед, щоб мені було комфортно. Ти вирішував, що нам потрібно, щоб усе пройшло як слід.

Тоді я вперше могла не думати про все на світі. А лише про те, якого ж кольору твоє волосся: чорняве чи каштанове? Очі — карі чи каро-зелені?

Тоді я вперше за довгі роки була така спокійна.

О, а біля цієї урни ми знайшли напівживого голуба.

Ти врятував його.

Чому ти зник з мого життя?

Як мені знову тебе знайти?