Чи то сон, чи пророцтво

В страху і страшенній тривозі, прокинулась я у ві сні,

Лежавши в ту мить у облозі безсилля і смутку в труні.

Я голосно плакала й звала, отримавши біль і журбу,

Від того, що не сприймала становища дій новину.

А потім, темна кімната без вікон, дверей і жалю.

Я там із усердям ховаюсь від себе, людей і молю…

про швидше спасіння і храми, які постають у душі,

Де самі болючіші рани, загоює сила любові.

На площі осяяній світлом, стою усвідомлено я.

Де все так знайоме до болю і Тато мене зустріча.

Тут безліч людей одиноких чекають на милість свою.

Одні об‘ідаються болем, а інші тугою жалю.

А далі довга дорога, де всі один за одним ідуть.

Обабіч якої красоти з пейзажів кіношних пригод.

І небо рожевого сяйво з зірками у розсип перлин,

Та хмари із легкістю шовку, окутають іх до гостин.

Попереду бачу я скелі - круті і тернисті стоять.

І люди, всі ті що спереду, на них підіймаються вряд.

Одним це вдається спокійно здолати кручу життя,

А інші сповзають, з сумлінням здійнятися вгору щораз.

Тут Тато говорить до мене: «Щоб вгору піднятись мерщій,

Віддай все тепло і терпіння, любові, жалю до людей.

Енергію всю , що ти маєш - просто до неба неси,

І Бога, що сповідаєшся, до себе у душу впусти».

… Я вільна! Під призмою Світла, радію новому Життю!..

P.S. У всіх нас різніі долі і шлях ми долаємо свій.

Різнить лиш нас ступінь підходу до Бога, людей і тварин.

В одних сердечко, як кошіль - маленьке, де дзінчать копійки.

А в інших, бездонне море - наповнене скарбом грлибин.

І поки ще стало не пізно, замислись про благо своє.

Відкрий своє серце і душу, не просячи в долі взайми.

Лиш тоді, і море, і зорі… тобі обіцяють радіть.

Гармонію Божої ласки тобі гарантують дарить.