Душа письменника

Переді мною був дідок столітній,

Що бачив вдалині кінець шляху.

Хто це і як життя своє прожив він?

“Письменник,” - усміхнувся лиш дідусь.

“Що написав?” - “Одну-єдину книгу”.

“Про що?” - “Про все й для кожного вона:

Яка б не узяла її людина,

Для себе знайде бажане сповна.

В руках тендітних ніжної дівчини

Ця книга буде тільки про любов,

А прочита її вогонь-хлопчина -

Дізнається про битви, мужність, кров.

Це може буть захоплюючий трилер,

Коли такий читач до рук візьме

Цю претовсту, велику диво-книгу,

Й комедія, коли шукать гротеск”.

“Це ж скільки треба, щоб таке писати?”

“Та небагато - лиш одне життя.

Життя людське у подорожах, мандрах,

У роздумах про Всесвіт і буття

(А їх у книзі знайде лиш мислитель)”.

“Талант, напевно?” - “Більше ніж - душа!

Гадаю, після смерті буду жити

В цій книзі, бо вже стерлася межа

Між нею і моїм реальним світом,

Бо це - єдиний спадок мій, і я

Нічого після себе не залишу.

То в читачів моїх є дім, сім’я,

А я не маю… Крім цієї книги”.

“Не жаль?” - “О ні, я вдячний музі й долі,

Бо як лишень скінчиться це життя,

Моя душа у книзі знайде волю,

Без Суду, без Едему з каяттям.

Я вдосталь тим насолодюся гоже,

Як люди будуть скарб мій той читати.

По тому, що читач побачить, зможу,

Я всі його діла й суть пізнати.

Я буду другом їм усім, й хто здужа

Мої сторінки байдуже гортати?

Ніхто, бо найщиріші люди, друже,

Коли цікаве мають щось читати”.