ТИША

Сьогодні я впустила тишу

До себе в дім.

Надовго ще її залишу

Гостити в нім.

Знайомі з нею, пам’ятаю,

Ми вже давно,

Та гнала тінь її безкраю

Через вікно.

Здавалось: бути ворогами

Нам назавжди,

Бо йшла вона у дім ночами,

Як знак біди,

Вплітала біль у вечір-спогад,

Крик самоти...

Не промовляв ні спів, ні погляд

Мені: «Прости...»

Сміялась зорями із неба:

«Ти знов сумна.

Горять бажання не для тебе,

Бо ти одна…»

Та плинув час, змінили русла

Річки думок.

В мій дім, як друг, ця тиша згусла

Зробила крок.

Накрию стіл, дістану вірші:

«Будь, як своя».

За цей візит самотній тиші

Так вдячна я.