Ніжне соло

Я думала — це іспит чи провина,

Що я не та, що інша я, ніж всі.

Самотня в світі, мов тая стеблина,

В чужій, холодній і густій росі.

Здавалось: бути іншою — це кара,

Якийсь таємний зговір, печаль.

Що над життям моїм зависла хмара,

І серце б’ється об німу кришталь.

Але в віршах, що ясні та прозорі,

Де кожне слово — наче теплий вдих,

Я прочитала істину , мов зорі,

Що Бог дає мені цей дар для тих —

Хто прагне світла, хто шукає сили,

Хто зневірився в темряві доріг.

Бо те, що люди «дикістю» хрестили,

То Господь щастям в душу мені ліг.

Це Божа іскра, мітка на долоні,

Це ніжне соло в тиші вечорів.

Я не зламаюсь у людськім полоні,

Бо маю світло, що Господь зустрів.

Моя інакшість — це не покарання,

Це тиха мудрість і Його любов.

В моїх віршах — небес світання,

Що дарує сили жити знов і знов.

Тому не треба жаху чи вагання,

Не бійтеся — інакшість не біда!

Це як нічне, святе відсвяткування,

Де кожна іскра — чиста і жива.

Ми — наче зорі в темряві нічній,

Що світять поодинці серед тиші,

Та в єдності — ми океан надій,

Ми — сила, що цей світ любов’ю пише.

Коли ми разом зійдемось на мить,

Своїми душами, що світлом вмиті —

То кожен серце зможе відігріть,

І стане тепло у цілому світі.

@Тата ШАФ

31.12.2025р.