Камертон (діалог із тілом)

Коли в шаленій швидкості несешся,

Забувши про спокійний плину хід, —

Твій біль у скронях раптом озоветься,

Що час уповільнити цей політ.

Якщо туман в очах і світло гасне,

Це знак: ти орієнтири загубив,

Не бачиш шлях свій сонячний і ясний

Серед чужих думок і зайвих слів.

Тремтять долоні — то страх змін керує,

Боїшся крок зробити в невідоме.

А шлунок... він реальність не гартує,

Не згоден з тим, що бачиш перед домом.

Коли ж спина від болю німо гнеться —

Ти заважкий тягар на себе взяв,

Відповідальність, що чужою зветься,

До власних плечей міцно прив'язав.

А серце ниє... Бо воно відкрите,

Бо щирість — це важка і рідкісна броня.

Так важко добрій і святій душі прожити

В жорстоких буднях завтрашнього дня.

Не шукай ліків у чужих аптеках,

Не звинувачуй долю чи зірки.

Твоє «сьогодні» — це твоя безпека,

А відповідь — у тілі, залюбки.

Бо все, що маєм: радість і печаль,

І кожен біль, що тіло нам віщує, —

Це дзеркало душі. Прозора даль,

Де кожен сам себе і губить, і лікує.