Слово на літеру «К»

Габріель був цілком звичайним хлопцем. Його не хвилювала одежа, він не розбирався у моді і не заморачувався з власним стилем. Нейт теж не був модником, міг приходити на роботу у світшоті, в якому до цього спав і їв. Але коли він вперше побачив Габріеля не в лікарняному одязі, він злякався. На вулиці був жовтень, самий пік осені, а він ходив в літніх кросівках, таких, що ще з сіткою на носках, та двох кофтах, компенсуючи відсутність куртки. Перше, що йому захотілося з ним зробити, — як слід одягти. Але Нейт був вимушений терпіти декілька довгих місяців, перш ніж настане привід ненавʼязливо це зробити.

Габріель був з тих, хто все ще дивиться телевізор і зовсім не розбирається у телефонах. Останнього у нього ніколи і не було. Нейт віддав йому свій старий Айфон, але це не допомагало тримати з ним звʼязок, коли це потрібно, адже він продовжував жити так, наче телефону у нього не було — забував, де його залишив, ніколи не відповідав на повідомлення, брав слухавку в виняткових випадках.

Пройшло ще багато часу, перш ніж вони зʼїхались. Нейт не спішив, Річард не міг відпустити.

Нейт дійсно не був створений для «сімейного життя». Принаймні так він вважав. Справа була не в тому, що йому не подобалась буденність, швидко приїдалось бачити поряд свою людину, яка розгулює по квартирі в нижній білизні, він не був гидливим до чужої слини на подушці, не поділяв зовнішній вигляд на «гарний» і «домашній».

Нейт ніколи не романтизував спільне життя, тому і розчаровуватись не було в чому. Він не чекав, що йому будуть готувати їсти три рази на день, зустрічати в особливих нарядах і що вони будуть займатись розпусним сексом на кухонному столі, з якого буде летіти посуд, а його людина буде казати йому різні брудні речі. Нейту було двадцять чотири роки і він вважав себе достатньо зрілим, щоб розуміти, що у всього є свій час, місце і межі. А все ці пубертатно-хлопчачі уявлення про світ з його голови вже давно вивітрились.

Приходячи додому, перше, що його хвилювало — чи ситий Габі, чи задоволений Габі, чи хороший у Габі був день, в якому Габі настрої і що Габі хоче робити ввечері.

У цей час Габі зазвичай був на кухні і готував їм вечерю. Звідти йшла музика минулого століття, яку він любив слухати, її іноді заглушав голосний стукіт посуду та дуже смачні аромати. Це давало Нейту шанс підкрастись ззаду, створюючи ефект несподіваності. Потім він його обіймав і заривався носом у волосся, яке пахло добре знайомими йому какао бобами, сандаловим деревом та мʼятою, — саме така композиція нот у його шампуні.

З Габріелем у домі Нейт згадав, що таке домашня їжа. Хоча після цього на кухні наче пройшлося торнадо, страви у нього завжди були ресторанної подачі. Нейт жив доставками, тому таке положення справ йому подобалось більше, ніж мертва кухня.

Готувати Габріель став самостійно. Як виявилось, його несподівані кулінарні здібності зʼявились завдяки постійному перегляду МастерШефа. У центрі його крутили кожного тижня, а тепер Габріелю хотілось десь використовувати свої знання. Йому подобалось готувати. І не подобалось прибиратись.

Після вечері вони разом прибирали кухню. По дорозі в спальню Нейт підбирав ще декілька речей, які явно лежали не на своєму місці. Перед сном вони зазвичай дивились серіал або робили вигляд, що дивились, займаючись одне одним. Іноді Нейту потрібно було вчитися, а Габріель сидів поряд і теж щось запамʼятовував, відволікаючи питаннями.

А потім ранок і все спочатку. Нейт встає на навчання, готує каву, пізніше встає Габі сонний, ледве прокинувшись, плететься за ним на кухню, але все одно намагається вмовити дозволити щось приготувати для нього, що він зміг би взяти з собою. Нейт бере його руки і заводить йому за спину, наказуючи тримати так, поки він не піде. Каже, що купить щось по дорозі, а йому варто повернутись в ліжко і додивлятися свої сни, або випити каву, що він приготував. Цілує на прощання його невмите обличчя і уходить. Він ніколи не просив його прокидатись з ним, навіть навпаки намагався не шуміти, щоб він спокійно спав. Але Габі все одно вставав.

Напевно це і було його проблемою. Нейт ніколи нічого не очікував від інших, і не міг уявити, що хтось, просто так, по своєму бажанню, буде все це робити для нього — готувати, вставати заради нього, чекати його, кохати. Він боявся, що звикне і вже не зможе уявити іншого життя. Вечеря в повній самоті і мовчанні буде здаватись катуванням, а квартира без розкиданих речей — пустою.

Через декілька місяців їхнього розміреного життя Нейт, як зазвичай, збирався на навчання, а Габі, як зазвичай, спостерігав за тим, що робить Нейт і намагався не пропонувати свою допомогу.

В один момент Габріель зірвався з місця і побіг до туалету, прикриваючи рота рукою. Нейт захвилювався, спитав чи точно все нормально, чи не залишитись йому вдома. Габі сказав, що ні.

На наступному тижні йому подзвонив Річард і попросив підʼїхати до нього в центр, коли у нього буде можливість. Він вже знав, що такі виклики нічого доброго не віщують. Він хвилювався. Але не за себе. З ним все буде в порядку.

Нейт одразу зрозумів, що це якось повʼязано з тим, що було між ними на кухні. Вони про це не говорили, обговорювати було і нічого. Він був впевнений, що Габріель так повівся від того, що повністю довіряв. Нейт знає, що чистий, і впевнений, що Габріель чистий теж. Нічого дивного не сталося. Іноді таке відбувається, не завжди виходить тримати все під контролем. Рано чи пізно у них це б неминуче сталось. Між ними був секс, як між всіма люблячими парами, і показав одне — вони не можуть один без одного.

Річард говорив розпливчасто, в основному хитромудрі терміни замість прямих пояснень. Сказав, що у Габріеля зʼявилась надцінна ідея, щось про бажання бути значимим. Усі подробиці Габріель попросив залишити на нього, тому Нейт майже одразу, не слухаючи всі ці незрозумілі пояснення, пішов до Габріеля.

Він знайшов його в кімнаті відпочинку. Габріель сидів на дивані, перед телевізором і дивився в темний екран. Нейт підсів до нього. Габріель відчув його присутність, але навіть не подивився в його сторону. Спостерігаючи за ним пару хвилин у спробах зчитати сигнали, Нейт обережно почав говорити.

— Можеш розповісти мені, що відбувається? Я дуже хочу знати.

Тоді Габріель взяв його за руку і сплів їхні пальці. Просто, без сорому, наче навколо не знаходились люди, наче в кімнаті вони були одні. Потім підсів ближче і знизив голос.

— Я тебе дуже кохаю. Ти ж знаєш це?

— Так. Я тебе теж кохаю.

— Ти тільки не лякайся добре?

— Ти можеш сказати мені все, що завгодно. Я постараюсь тебе зрозуміти.

— У мене відчуття, що всередині мене... хтось є. Хтось зростає.

— Ти маєш на увазі... живий організм?

— Можливо. Не знаю. Я знаю як це звучить, я не...

— Усе добре. Продовжуй.

— Річард каже, що з цим можна боротись. Я пройду курс лікування і мені стане краще. Правда. Я більше не буду пропускати прийом ліків, буду ходити на процедури...

— Які процедури?

— Ну, там... різні. Які очищають тіло, змінюють установки в голові.

— Ти думаєш тобі це допоможе?

— А ти думаєш ні? Мені стане краще. Правда. Я обіцяю.

— Тобі зараз погано через твій фізичний стан або може якісь страхи? — обережно спитав він.

— Я... не зовсім розумію.

— Знаєш, чому я обрав саме психіатрію?

Габріель замислився і замотав головою.

— Ти ніколи не розповідав про це.

— Правильно, — сказав він і прочистив горло для довгої історії. — У моїй родині не тільки Річард повʼязаний з медициною. Батько теж. Річард брат мого батька, — пояснив Нейт. — Батько — кардіолог. Іронія в тому, що у сердечних справах він взагалі не розбирається. У нас не прийнято говорити про почуття. Здоровий означає фізично здоровий: якщо твоя температура в нормі, клінічний аналіз крові в порядку, внутрішні органи нормального розміру і функціонують, значить все з тобою добре. А якщо у тебе на серці болить, як-то кажуть, то це ти накручуєш і вигадуєш, — Нейт зробив паузу, щоб перевести подих. — До чотирнадцяти років у мене була астма.

— Я не знав про це.

— Діагнозу мені так і не поставили. Я відчував все те, що відчуває будь-яка людина з астмою, я не міг вийти з дому без інгалятору... Коротше, усе було серйозно. Але фізично я був здоровий, тому батько вважав це моєю дитячою вигадкою, як діти намагаються відкосити від школи, прикидаючись хворими. Одного дня в школі я почав задихатись і прокинувся вже в реанімації. Тоді до мене прийшла жінка, вона була без халату. Почала питати про все, що сталося, вона підтвердила, що у мене астма, і це мене дуже здивувало. Потім довго розпитувала про мої відчуття і емоції, а у відповідь просто кивала з таким розуміючим обличчям, наче теж подібне переживала, наче це було нормою. Коли прийшов батько, то звісно намагався припинити нашу розмову, казав, що це розкопування неіснуючих проблем. Психотерапевтка сказала, що я вже достатньо дорослий, щоб самостійно вирішувати продовжувати з нею розмову або ні. Я попросив її залишитись. З лікарні мене виписали через пару днів, але до психотерапевтки я ходив ще декілька місяців. Вона взяла мене безкоштовно. Думаю, зрозуміла, що батько ні за що б не оплачував наші зустрічі. Ми дійшли до того, що в дитинстві я ледь не потонув в басейні. Батько відволікся на дзвінок по роботі. Мене майже одразу витягли, сказали, що я пробув під водою не більше хвилини, але по моїх відчуттях пройшло хвилин пʼять і я запамʼятав це назавжди, хоча саму подію я зовсім не памʼятав.

Після терапії у мене більше ніколи не було приступів, я більше ніколи не скористався інгалятором. І саме з того часу мені стала цікава психіка людини. Те, що не можна побачити на рентгенівському знімку або в аналізах. Відчуття, емоції, думки, бажання. Бо іноді саме вони відповідають за те, що твоє серце шалено бʼється. Навіть, якщо ніхто крім тебе цього не бачить.

— Але якщо... це не пройде як в твоїй історії?

— Я не чекаю, що це пройде. Завтра або коли-небудь. Головне, щоб ти себе добре почував.

Після невеликої паузи він продовжив.

— Я хочу, щоб зараз ти залишив те, що тобі сказав Річард, у нього в кабінеті і був чесний зі мною. Поговори зі мною. Я хочу почути твої слова, а не його. Що ти думаєш. Що ти відчуваєш. Чого ти хочеш.

Тоді Габріель повернувся до нього і подивився в очі. А потім знову потупив погляд вниз і важко здихнув.

- Я хочу, щоб ми були разом. Сімʼю з тобою хочу. Я не хочу, щоб ти пішов через це. Будь ласка. Я все зроблю. Я буду лікуватись, якщо потрібно. Не буде дитини, якщо ти не хочеш. Я навіть говорити про це не буду, якщо тобі не подобається ця тема. Тільки не думай, що я вигадую і не уходь.

- Я не думаю, що ти вигадуєш. Я думаю, що ти дійсно відчуваєш те про, що говориш. Я нікуди не піду. Як я тебе одного з дитиною залишу, га?

Габріель сумно посміхнувся.

- Хочеш переїхати до мене? - раптом спитав Нейт.

- Жити?

- Так. Може у більш... - Нейт обвів поглядом простір навколо, - нейтральній обстановці тобі буде краще.

Нейт все ще не був впевнений в тому, на що погодився і що говорив, але посмішку Габріеля довго чекати не довелось, хоч і незвично стриману.

- Дякую, - тихо сказав Габріель.

Після цього Нейт повернувся до Річарда в кабінет і все йому виказав, проясняючи деякі речі.

— Що ти з ним зробив?

— Нічого. Тільки підвищив дозу ліків відповідно до його стану.

— Тобто ти хочеш сказати, що це вони зробили його беземоційним овочем?

— Такий він тобі не дуже подобається? Коли не кидається на шию, ледь тебе побачив.

— У чому твоя претензія?

— Ти мені не вірив, коли я сказав, що з ним усе складно. Сподіваюсь, тепер ти все зрозумів.

— Ти не вважаєш свої методи консервативними?

— Що ж, тоді у нас світ консервативний. Я лише роблю свою роботу, а саме допомагаю йому жити у цьому світі. Для цього потрібно підлаштовуватись під систему.

— Я не хочу, щоб він далі був у такому стані. Він переїде до мене. Сьогодні. І більше ніяких транквілізаторів. Тільки те, що йому потрібно для нормального життя. Те, що було до цього.

— А якщо його ідеї щодо дитини не пройдуть? Він тобі казав, що це не просто випадково сталося, а він дійсно хоче цього?

— Це дрібниця, — на повному серйозі сказав Нейт і навіть сам не повірив, що саме ці слова вилетіли з його рота.

Так просто, наче мова йшла не про дитину. Наче Габріель хотів завести хомʼяка або купити білий хліб замість гречаного, який вони їдять зазвичай.

— Якщо не пройдуть, значить не пройдуть. Якщо це настільки важливо для нього, я подумаю про те, що можна зробити, щоб ми обидва залишились задоволені від цього. Я кохаю його і... все ще хочу бути з ним, не дивлячись ні на що. Кажу на той випадок, якщо ти раптом почав сумніватись.

Річард спочатку мовчав, потім зашарудив бумагами на столі і сказав:

— Добре. Можеш його забирати.

Нейт дітей ніколи не хотів, але він відчував, що від його вибору залежало все: залишиться, піти, прикидатися, вірити. Він вирішив, що між підтримкою партнера і ігноруванням краще обрати перше. Тому він не жалкував. Ні одного разу не подумав, що міг би вчинити тоді інакше.

Пройшло декілька місяців перед тим, як одного ранку Габріель встав раніше ніж зазвичай, пішов на кухню і випив залпом два повних стакана води. Тоді він ще не помічав Нейта, який сидів на дивані з ноутбуком, тому у його діях була якась особлива розслабленість.

Габріель поклав руку на живіт і почав розмовляти. Щось про коліки, потреби та совість. Нейт не знав, у який момент Габріель став спілкуватись з дитиною і виокремлювати її як окремий організм. Але він точно не хотів відставати від цього.

Він видав свою присутність, встаючи з дивана. Габріель одразу замовк і убрав руку. Нейт підійшов і, як зазвичай, побажав доброго ранку, погладивши його плече. Після чого спустився до живота, повторюючи його положення руки. Габріель змінився в обличчі. Там читались здивування і навіть страх.

Тоді Нейт спитав:

— Може і мені розкажеш, що тут у вас?

Габріель зніяковіло усміхнувся, після чого з радістю все розказав.