Майбутнє у кулаці (колишньому)

Життя вляглося, мов туман на трави,

За обрій відійшли старі жалі.

Я не шукаю винних чи правих —

Я просто впевнено стою на цій землі.

Ти тридцять років малював дороги,

Якими жоден з нас так і не пройшов.

Лишав мене одну на всі пороги,

Поки в чужих краях себе губив ти знов.

А зараз — тиша. Ти обрав мовчання,

Сховався за завісу золоту.

Невже плекаєш марне сподівання,

Що я гукну тебе крізь ту страшну пітьму?

Ти розраховуєш на силу моїх згадок,

На те, що звичка дужча за любов.

Та від твоїх ілюзій — лиш осадок,

Я не дивлюсь у бік твоїх слідів й розмов.

Мій дім тепер — не стіни й обіцянки,

А щирий погляд і рука в руці.

Я зустрічаю сонячні світанки,

Тримаючи майбутнє у кулаці!

Твій ігнор це лише спосіб не прощатись,

Не бачити, як я іду в блакить.

Тобі так легше: просто заховатись,

Де тінь холодна від минулого лежить.

Але я — світло! Я розвіюю пітьму!

Я — вільна сила, що не знає меж.

На повні груди дихаю й живу —

В краю любові, де ти не живеш!