«Пташа із клітки»

Я прагнула вивести сонце пером,

Щоб слово світилось і гріло,

Та літери знову лягають рядком

Про те, що болить і згоріло.

Реальність вдивляється в кожну чернетку,

Стираючи барви яскраві.

І розум мій, ніби пташа у клітці,

Забув про польоти в заграві.

Все світле й далеке — мов інша планета,

Досяжне лиш тим, хто не знає,

Як важко сьогодні для серця поета

Шукати весну в виднокраї.

Та тільки-но ніч загорне у обійми —

Я інша. Я вільна. Я світло.

Там радість не гасне у димі і війнах,

Там сонце у душах розквітло.

У снах я ясна, промениста і тепла,

Там спокій дарує майбутнє.

Ця сонячна жінка, що в мені воскресла, —

Це корінь життя невмирущий.

Нехай на папері ще сутінь і втома,

Та снам я довірюсь безкраю.

Бо там я нарешті — щаслива і вдома.

І звідти світанок чекаю.