Руїни мого "я"

Кожен бісів раз, коли я пишу,

Я ділюся собою.

Тим, що глибоко в собі я ношу.

Ніби кричу, але під водою.

Я безуспішно створюю ці стіни,

Які рано чи пізно впадуть

І оголять ті руїни

Мого "я", якому не судилося буть.

Сам для себе завжди був зайвим,

Так і не навчившись щось значити.

Все було і буде марним ...

Та чому ж досі все ще хочеться

Завтрішнє ранкове сонце побачити?

Нічого ж втрачати, адже нічого й не мав ...

Та допоки ти не помер — ти не програв.