Голос моєї землі

Голос моєї землі

Я вилила душу на білі листи,

Сплетала зі слів лабіринти й мости.

Тут цифр не знайдеш — лише долі й імена,

І пам'ять, що в кожному серці жива.

Роман мій — це ріка, що не знає зупину,

Де Південний Буг крізь віки несе плину.

Там сарматів сліди, гунів клич бойовий,

Готи й уличі сплели свій вузол живий.

«Ковила долі: тисячі років під Божим вітром» —

Це сповідь землі, що омита і сонцем, і світлом.

Від козацьких залог до вогнів бліндажів,

Де Миколаїв свій дух загартовував і жив.

Крізь простір і час лунає, як дзвін,

«Місто на хвилі» — цей гарт поколінь!

Сьогоднішній воїн, як древній козак,

Тримає над Бугом свободи маяк.

Я світу показую цей вічний потік —

Мій дім, мою сповідь, мій рід і мій вік.

Гортайте сторінки, де в кожному слові —

Відлуння століть і незламної волі.