Цитрин і Топаз ("жовтий" день, лірика, психологічна драма, містика)
Дрібні цитрини, немов насміхалися, виблискували жовтим на орнаменті обручки, боляче кололи очі й душу на контрасті потьмянілого світу.
"Блакитний і Жовтий завжди будуть разом", — рикошетило від стін тяжких нав'язливих думок, сказане ним того дня, коли вона одягла на його палець срібний обідець з розсипом ніжних блакитних топазів.
— Ти збрехав, Жовтий залишився самотнім, — піднесла жменю до рота, але тої ж миті хтось сильно вдарив по долоні й на підлогу з глухим постукуванням посипалися пігулки.
— Забудь про ці дурниці, — знайомий голос, за яким вже так шалено спрагла, оповив своїм теплом, — ти ще не знаєш, але тобі треба берегти наш Смарагд під твоїм серцем.
Жінка хотіла щось відповісти, обійняти, розцілувати, але натомість різко всілася на ліжку — сон обірвався.
Цитрини на обручці вже не так боляче кололи своєю жовтизною, почала зароджуватися полохлива надія, яка обережно, міліметр за міліметром, посувала геть з думок плани на нещодавно куплені пігулки...
За кілька місяців і справді народився маленький Смарагд, а ще за рік на порозі з'явився змарнілий чоловік, постарілий щонайменше на десятиліття, без руки, але з вічним відбитком пережитого жаху на обличчі. Та жінку всі ті зміни не надто стривожили, бо жовті камінчики на обручці нарешті припинили бути символом втрати.
P. S. Я також написала розширену версію цього тексту. З нею можна ознайомитися в останній частині даної збірки.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!