HyperJump: Записи корабля Розвідник HJ-10

Дисклеймер: відгук є особистою думкою читача та не претендує на об’єктивність. Будь-які зауваження спрямовані на вдосконалення майбутніх текстів та, за можливості, несуть конструктивний характер. Вітаю. Так вже історично склалося, що саме тема космосу та міжзоряних перельотів неочевидно привела мене в письменництво. Можна сказати, що сам жанр фантастики, особливо з заявкою на наукову, для мене сакральний, тож я не міг пройти повз цей твір. Міжзоряний корабель-розвідник, його капітан, помічник-андроїд, обмежені запаси й дослідницька місія в глибини космосу… Після зіставлення цих деталей, я аж відчув атмосферу гри SIGNALIS, яка вийшла десь через рік після дати публікації твору. І, спочатку, буду жалітися: коли бачиш текст у форматі логу бажання читати далі зникає майже миттєво. Ні, не тільки тому, що я стикаюсь з цим по роботі. Це максимально сухий, майже позбавленої художньої складової, текст, якому, на думку таких консерваторів, як я, буде не вистачати описів. Так, це специфічна форма подачі, що має право на існування. Але все ж! Лог в принципі ведеться дуже сухою мовою з купою змінних та статусів, тож це, радше, запис бортового магнітофона. Релікт минулих часів, той самий “чорний ящик”, що записує повідомлення на тонкий, міцний дріт. Взагалі дуже багато питань до такого нехлюйства з підготовкою до тестування експериментального корабля з гіпердвигуном. Чому не збільшити екіпаж та лишити необхідну і достатню кількість обладнання та припасів, ремонтні комплекти та все те, що може стати у пригоді при позаштатній ситуації? Чому, врешті-решт, не зробити повністю автономний корабель з піддослідними мавпами всередині, якщо треба вивчити вплив гіперстрибків на людину, а потім за допомогою телеметрії передати на Землю дані стосовно того, чи вижили піддослідні? Знов-таки, драма-драмою, а практичність та гроші платників податків — трошки інше. Я б ще повірив, якби на Землі злісна тоталітарна влада, що не рахується з людськими життями, але це лише мій домисел і про такі деталі в тексті ні слова. Фінал очікуваний, безальтернативний і справедливий - нічого додати, лише знімаю капелюха, настільки це добре. Попри всі деморалізуючі слова вище, твір мені сподобався. Якщо попервах читав зі скептичним виразом обличчя, то ближче до кінця, що називається, відчув зневіру, безвихідь та неминучий трагічний фінал історії. Навіть музика в голові заграла. Твір завершений і викликає в читача емоції, навіть в прискіпливого та черствого, що вже можна вважати значним здобутком. Сподіваюся, коли наступного разу візьметеся писати подібний текст, ви зможете зберегти таку ж атмосферу, але він буде набагато кращим. А доти бажаю натхнення та вдячних читачів!