Дивні крила

Крук літає наді мною,

Пісня лиха деренчить.

Він один, і самотою

Я в житті рівняюсь з ним.

Люди птаха стороняться,

Як м’ятежних, дивних душ.

Хто з інакшим хоче знаться -

З темнокрилим, наче туш,

Із задумливим, високим

В небі птахом без пісень?

Для крилатих він - морока,

Для безкрилих - судний день.

Та до інших крук байдужий:

В думах вічно хижий птах,

Як у небі - крила дужі,

Як у серці - самота.

Всі птахи платили ціну

За жадану пару крил:

Хитрість хтось віддав, хто - силу,

Крук же вповні заплатив.

Він - небес мудрець похмурий,

Таємниці стереже.

Хай жахає люта буря -

Птаха спокій береже.

За тобою вирушаю,

Чи ж тобі не все одно?

Я, звичайно, крил не маю,

Зате знаю: ти не зло.

А в думках літаю стрімко -

Вище неба, вище хмар,

Заплативши самотою,

Як і ти, за такий дар.

Крук не проти, прилітає

До дерев зелених крон.

Туди мало хто сягає -

Там його сім’я, гніздо.

Птах, чужий для цього світу,

Крук у відчай не впадав -

Горді крила в темних вітах,

Як у себе, відшукав.

Хай стороняться: не згине

Рід небесних мудреців,

Бо крука політ зуміє

Повторить ще пара крил.

Крук родини не ховає,

Як би хто лиш не брехав -

Птах про неї гордо дбає,

Хоч літає, може, й сам.

Більшість хай не розуміє

Мою душу, мій політ -

Я шукатиму ті крила,

Що літають, як мої.