Розділ 5

Всередині баржі помітно тхнуло мастилом. Лампа під стелею видихала хмаринку кіптяви. Увесь вільний простір займали цілі ряди ящиків. Парові двигуни ритмічно вистукували, обертаючи гвинти судна. Ледь відчутна вібрація заколисувала. Рейту не спалося. Він лежав, вдивляючись у стелю, і думав про Моргес. Наскільки він змінився з моменту від’їзду. І наскільки змінився сам Рейт. Стомлена супутниця заснула швидко попри тонкий твердий матрац. Груба тканина, оброблена проти шкідників, зібгалася у неприємні складки. Неподалік почулися кроки. Хлопець насторожено сів.

Гелерт масивною тінню увійшов до невеличкої каюти. Ремінь його сумки був обмотаний навколо передпліччя.

- Не спиш? До світанку будемо в порту. Здамо наші скарби і заживемо тут, як нормальні люди,- мрійливо мовив він.

Рейт закашлявся. Схвильовано видобув коробку, знайшов флакончик з підходящими інструкціями і вихилив уміст одним духом. Стандартний розчин для детоксикації на відміну від експериментальних брудноводських антидотів був безпечним. Досвідчені збирачі скуповували ці препарати цілими блоками, не запитуючи про ціну. Кожна ходка пов’язана з контактом із забрудненою водою, випарами або «синькою» супроводжувалася питтям сумнівних лікувальних мікстур. Деякі з них були шкідливішими за відходи фабрик, та народ волів хоч водорості жувати, аби кров’ю не кашляти.

- А ти лишитися там хочеш?- спитав хлопець.

- Чого ж ні? На кільці все інакше. В поселеннях по краю лісу чи дрібних містечках робота з ранку до ночі за безцінь. А Хеймон чи Олв це рай.

- Чужа трава завжди зеленіша,- буркнув Рейт.

Він відвернувся до стіни, не бажаючи продовжувати. Напарник тільки пирхнув і рушив назад на палубу.

Ніч минула неочікувано швидко. Яскравий край вранішнього сонця виринув над обширними доками порту. Проміння танцювало на вологих від роси дахах. Вантажники позіхали, ховаючи від пильного ока господарів фляги з настоянками. Деякі виганяли сон міцним, як полум’я, чаєм і готувалися до праці. Кругловидий митник у супроводі кількох контролерів у синіх мундирах голосно сміявся і жартував, перевіряючи документи прибулих.

Баржа м’яко пришвартувалася. Капітан гаряче обійняв митника і повів його убік, шепочучи на вухо щось про замовника, який ненавидить чекати. Рейт розбудив Аврору і повів її углиб порту до самого міста. Гелерт поспішав за ними, на ходу закидаючи сумку через плече. На його м’язистому тілі великий вантаж виглядав зовсім непомітним. Чоловік вказав на провулок. Дівчина тільки мружила від сонця заспані очі і безвільно крокувала за другом.

Рейт ішов повільно. Кількаповерхові будинки тіснилися один біля одного, утворюючи вузькі вулички. Густонаселений житловий район поки мовчав, дихаючи тоненькими струменями диму з димарів. Бруківка під ногами скрипіла від піску. Вдалині загули двигуни транспортників. Однакові стіни, поцятковані вузькими видовженими вікнами, де-не-де прикрашали аркуші оголошень. Хідники на узбіччях відкривали підземні канали крізь металеві решітки.

З кожним кроком свідомість до оскоми точно діставала з надр пам’яті старі маршрути. Поступово шлях до заїзду вималювався з безлічі стежин кам’яних джунглів. Гелерт помітив його впевнений рух і спитав:

- Ти бував тут раніше?

- Народився. Звідтоді нічого не змінилося.

Місто прокидалося. Височенні димарі заводів промислової зони вивергали чорні стовпи диму. Робітники нової зміни поспішали до справ. Групи чоловіків і жінок в однакових уніформах відрізнилися лише за емблемою заводу на грудях. Ранкова свіжість почала змінюватися задушливим чадом. Однак порівняно з повітрям біля сталеливарних цехів, тут було іще комфортно. Аврора затулила обличчя рукавом плаща. Звичній до чистої техніки на «синьці» було важко призвичаїтися до світу парових машин.

Заїзд виявився зовсім недалеко. Квадратний цегляний моноліт з широким козирком даху нагадував будиночок з кубиків. Бронзова табличка на вході демонструвала назву - “Тінь знання”. При вході уже зібралося кілька жебраків з однією пляшкою. Вони про щось жваво сперечалися, махаючи руками. Всередині було досить світло. Лампа під стелею, захована у мереживний абажур, яскраво променіла. Гладко відполіровані столики були ще вологі. У залі, незвично порожньому, злегка пахло смаженою рибою. Власник з викруткою зосереджено розбирав якийсь прилад.

Гелерт підійшов до шинквасу і гучно припечатав об дерево блискучого алера. Огрядний пан відклав інструменти і підвів погляд на гостей.

- Рано вас принесло,- буркнув він, відкотивши рукави сорочки.

- Рано на роботу вставати, а наше діло завжди вчасно,- відрубав чоловік,- Не пізнаєш, Орбене?

- Багато вас ходить, усіх запам’ятати голови не стане. З чим явилися?

Орбен виставив на шинквас два кухлі. Одна з пляшок опинилася у міцних руках господаря заїзду. Він висмикнув корок і вправно наповнив посудини зеленкуватим напоєм. Рейт обережно понюхав зілля, зробив обережний ковток. Гіркий і палючий настій змусив його скривитися. Гелерт мало не одним духом осушив свою порцію. Тоді витер лице рукавом і тицьнув на дерев’яну сферу біля товстої колони.

- Інформядра,- вимовив це тихо й нерозбірливо, та шинкаря аж пересмикнуло.

- Тссс,- зашипів він, прикладаючи пальця до губ, - Це ж підсудне діло.

Орбен поклав масивну долоню на сферу і покрутив. Та виявилася порожнистою і ховала маленький ключик. Помахом руки чоловік покликав гостей за собою. Вони піднялися скрипучими сходами на другий поверх. Шинкар підняв дерев’яну дощечку за якою ховалася замкова шпарина. Кілька клаців замка і замасковані двері відчинилися. Орбен заштовхав усіх трьох досередини і спритно зайшов за ними. У кімнатчині не було вікон. Шинкар запалив олійну лампу.

Посередині височів гігантський агрегат розміром до стелі. З одного боку у металевій стінці виднілася чимала заглибина з гострими голками. Над нею височіло кілька кабелів. На протилежному боці з багатогранної машини випинався довгий утвір з опуклою лінзою. Стіну навпроти прикрашав порожній аркуш паперу. Поруч перо і чорнильниця. Неподалік від приладу розтуляла чорну пащу скриня, наповнена металевими тонкими пластинами. Рейт впізнав у машині кустарний дешифратор. Подібний стояв у гоблінів, єдиний на усі болота. Допуск до нього мали тільки обрані для переписування інформації з ядер.

Стіни кімнати повністю закривали високі твердодубові шафи з рядами замків. До дверцят був приколотий ножем список. Орбен натиснув кілька важелів, вмикаючи прилад. Кілька індикаторів яскраво спалахнули.

- Діставайте свої кульки. Глянемо чи є за що монету кинути,- наказав господар, чухаючи лисину. Рейт витягнув з рюкзака три сфери. Стільки ж дістав і Гелерт. Замовлену вирішив не продавати, все таки це ключ до Королівства. Решта знахідок він так і не забрав з підземелля. Ті виявилися чистими або пошкодженими. Сканер не виявив нічого вартісного. Однак і шести вистачить для непоганого заробітку.

Поки Орбен з Гелертом по черзі під‘єднували ядра до шифратора, Аврора вийшла з кімнати і спустилася в зал. Той досі лишався порожнім, однак запахи кухні вабили до столу. Служниця на мить перетнулася з юнаком поглядами аби все зрозуміти. За мить на столику біля сходів з’явилися дві тарілки зі смаженою рибою.

- Для збирачів за рахунок закладу,- пояснила жінка у вкритому борошном фартуху і зникла за дверима. Гостей не треба було довго запрошувати. Коли тарілки спорожніли, Аврора стиха запитала:

- Що вони роблять?

- Сканують носії. Якщо інфа якісна, заплатять і вшиваємося. А ти хотіла щоб усе і одразу?

- У мене мало часу. Дані треба передати якнайшвидше.

- Вічно у вас солітів своє діло попереду. А далі хоч гори все вогнем,- сердито відказав Рейт.

- Ти ж обіцяв допомогти!- схвильовано мовила дівчина.

Збирач глибоко вдихнув. Звичне хвилювання підігрівалося гуркотом парових візків на вулиці. Бруківка посилювала звуки залізних коліс у кілька разів.

- Я обіцяв домовитися щоб тебе посадили на найближчий транспортник до Фагосу чи куди там тобі треба. Також документи як мінімум стандарту Спілки. А самому на що жити? Після втечі з цієї вигрібної ями я ніде надовго не затримувався. Тепер є шанс. Хоч якийсь після того, як наволоч з Небесного міста все життя поламала!- він зірвався на крик.

Аврора замовкла. На тонких віях виступили сльози. Дівчина відвернулася, сховавши обличчя за капюшоном. Напруга зависла в повітрі. Хлопець зібрався щось сказати, але не міг підібрати слів. Усі образи на світ виривалися назовні, у грудях кипіла ненависть. Він стиснув кулаки, пригадавши день, коли остаточно усвідомив втрату єдиної близької людини.

Раптом згори його покликали. Рейт механічно підвівся і рушив сходами. У комірчині вже почалися торги.

- З усього цього є два відкриті замовлення. Перше на вісімсот п’ятдесят , покупець прибуде за чотири дні. Друге на триста, здати можна вже завтра. Решту візьму по вісімдесят. На них поки нічого,- пояснював Орбен.

- Чого така різниця?! За дурнів нас маєш?!- гаркнув Гелерт.

- Я лише посередник,- виправдовувався торговець,- Мені залишають замовлення на певний тип техніки. Ціну пізніше можна узгодити. Але якщо ніхто цього не викупить, я ж не можу витрачати забагато. Накажете ходити по місту, як бабця на ринку, і горлати «Кому заборонене в нас обладнання»

- Та це чортівня якась,- Гелерт був готовий кинутися на знайомця з кулаками,- Робб три штуки в Олві здав, по тисячі кожна. А ти ганчір’я на вуха вішаєш.

- Ваш товариш, шановний пане, натрапив на замовників. У нас із цим суворо. Указом Спілки заборонено торгувати старими технологіями. Якщо губернатора спіймають за укриванням порушників, ембарго на все місто гарантоване.

Рейт стиха вилаявся. Він колись чув про агресивні спроби Торгової організації нижніх міст придушити можливу монополію. Будь-який винахід, котрий міг серйозно вплинути на позиції лідерів-фабрикантів автоматично виходив на розгляд. Власника змушували поділитися патентом за безцінь. Усе через страх потрапити у залежність від організації на кшталт Геліоса.

Гелерт схоже зрозумів, що до перекупника не докричатися і трохи стишив голос.

- Гаразд. Грець із тобою, почекаю. Тиждень, два все одно лишуся,- він сердито сплюнув на підлогу.

- Свою частку я заберу одразу,- квапливо попередив Рейт.

- Отже три штуки. Двісті сорок алерів, можу ще з десяток за кількість докинути. Якість хороша,- перелічив Орбен.

Господар заїзду зняв з кільця на широкому поясі ключ і простягнув кремезному збирачу. Той мовчки рушив коридором. Рейт очікувально зиркнув на товстуна. Торговець відімкнув скриню, швидко відрахував потрібну суму, висипав її у полотняний гаман, затягнувши його шнурком. Тоді простягнув гроші юнаку.

- Знаєш, як до боліт дістатися?- запитав сміттяр, ховаючи нагороду.

- Баржа рушає кожні три дні. Спитаєш Лівія, його в порту всі знають. Тільки до вечора прогуляйся по місту, а годині так о п’ятій біжи в порт.

- До зустрічі!

- І ще одне. Обережніше, ти ж з цим ділом не зав‘язуєш,- гукнув навздогін Орбен,- Чутки різні множаться, наче контролери шукають конкретного збирача. Аби в лапи їм не попався.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.