Глава 2: Нічия земля
Ми йшли старою колією, де вже давно не ходять потяги. Місцеві називають це місце «Нічиєю землею». Тут завжди якось холодно, а мобільник перестає ловити зв’язок.
— Дивись, рейка тремтить, — Сьюзен зупинилася.
Я присіла поруч і відчула щось дивне. Земля ніби пульсувала, як серце. Сьюзен дістала свій старий секундомір, але його стрілка раптом почала крутитися назад і просто застрягла.
— Ну все, ми на місці, — нервово засміялася вона.
Мені стало ніяково. Я постійно думала: «А що, як я зараз злякаюся і здамся? Чи не розчарую я її?». Я так сильно дорожу нашою дружбою, що боюсь зробити бодай один хибний крок. Але Сьюзен просто взяла мене за руку, і цей страх трохи відступив.
Ми пройшли крізь густі кущі й завмерли. Попереду стояв Млин. Його лопаті повільно крутилися, хоча вітру не було взагалі. А навколо, прямо в повітрі, висіли птахи. Вони просто застигли, ніби хтось натиснув на паузу.
— Вони не рухаються, — прошепотіла Сьюзен і простягнула руку до однієї пташки.
— Не треба! — крикнула я, але вона вже торкнулася крила.
Раптом пролунав гучний гул, і важкі двері млина самі собою відчинилися.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!