Глава 5: Чесна розмова
Ми знову опинилися в млині. Голова трохи крутилася. Коли ми вийшли, на вулиці вже було темно, Ми йшли мовчки до нашої лавки біля дому. Я відчула: якщо не скажу зараз, то не скажу ніколи.
— Сьюз, я маю тобі дещо сказати, — я дивилась у свої кросівки, щоб не розплакатися. — Мені насправді дуже страшно. Я так сильно до тебе прив'язалася за ці місяці, що мені важко без нашого спілкування навіть годину. Коли ти не пишеш, я відразу думаю, що я щось не те зробила або просто тобі набридла. Сьюзен зупинилася і подивилася на мене.
— Я боялася, що ми не побачимося цілих шість чи сім років і все розвалиться, — продовжувала я. — У мене раніше дружба завжди закінчувалася погано, і я думала, що це моя вина. Але після того, що ми бачили там, у майбутньому... я просто хочу, щоб ти знала: ти мені дуже дорога. Дякую, що ти в мене є.
Сьюзен мовчала секунду, а потім просто міцно мене обійняла.
— Ліл, ти чого? Я ж теж переживаю. Але тепер ми точно знаємо, що все буде добре. Шість років чи десять — ми все одно будемо спілкуватися. Просто не накручуй себе, добре? Я з тобою і нікуди не зникну.
Я нарешті зрозуміла, що мені не треба бути якоюсь ідеальною. Можна просто бути собою. І це було найкраще відчуття.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!