Весна і зима

Січень 2026

Після важкої холодної зими

Приходить весна

І на чорній землі трава проростає

І на голих деревах бруньки дозрівають,

Все живе і пульсує. І звороту нема.

Після довгих років безладу і жахіть,

Що розрухою й горем безжально лякає.

Що нема вже надії – дехто там гомонить –

Прирече́ний на пустку весь отой край.

Після довгих років нелюдських страждань,

Кров’ю споєна земля відживає.

Не назавжди зазнає той поневірянь,

Хто на Господа в смиренні своїм уповає.

Україна смиренна – скільки болю й брехні,

Терпеливо в Історії невтомно збирає.

Хтось сміється – загинете на війні,

Українці ж як Фенікс з попелу оживають.

Хай сміються й хоронять, ті що Бога не знають,

Українець віками просто так не вмирає,

В генетичному коді жага до життя –

Таємниця, яку світ подивляє.

Найлютішу зиму – весна перемагає,

Закономірність природи така,

Нехай ворог лютує, та хай пам’ятає –

Після посіву наступають жнива.

Ну а хто, що посіє – оте і пожне,

Закономірність природи ж одна є.

І хто сіє в сльозах, з радістю той збере.

У відновленім, втомленім краю.

І нехай на кістках.. , на сльозах вдів, матерів.

Та внуки й сини підростають.

Важка доля народу з давніх віків.

Україна – живе й не вмирає.

І не вмре, бо на силу Творця уповає.

Нехай «думають» плани і зброю кують

І у свою могутність вкладають.

Лише той переможе й на впаде в бою,

Хто Бога Отцем називає!

Як приборкує люту зиму,

Весна ніжна й тендітна. Й усе розквітає.

Так зламаються зуби тому,

Хто лютує, вбиває і нищить. А любові немає.