Пригоди собаки на ім'я Лайк

Привіт! Пам’ятаєте мене? Я — Лайк, собака-вподобайка. Розповім ще одну кумедну пригоду.

У мене, крім Вульфа, є ще один друг. Це великий, товстий, рудий кіт, схожий на тигра. Він більший за Вульфа. Вульф — мій найкращий друг: маленька, чорна, трохи смішна на вигляд і дуже злюща собачка. Я про нього вже розповідав. Він живе в будинку разом із нашою хазяйкою. Я живу у своєму будиночку. А кіт, до речі, його звати Рижик, живе на горищі. Там у нього є маленький теплий будиночок.

Рижик, як і я, мисливець. Полює зазвичай на горобців та мишей. Влітку він любить лежати на доріжці. Якщо його потурбувати, то він випустить свої величезні гострі пазурі й розпочне бійку. Тож я його завжди обходжу стороною. Не тому, що боюся, — просто не люблю сварок.

Рижика я не чіпаю. Я з ним дружу. А ось сусідського чорного кота, який ходить до нас у двір, я ганяю. Хазяйка його жаліє і годує. Вона дала йому ім’я Чорний. Коли він хворів, то вона його лікувала. Тож Чорний — частий гість у нас. Він дружить тільки з хазяйкою та Рижиком.

Одного спекотного літнього дня Рижик лежав біля порога і грівся на сонці. Мабуть, йому було дуже добре, бо він лежав на спині, розкинувши лапи в сторони, і від задоволення з рота виглядав кінчик язика. Мимо пробігав Вульф і ненароком наступив на Рижика.

Я в цей час ганяв по двору Чорного. Рижик розізлився, зашипів і скочив на Вульфа. Той заверещав і прожогом побіг геть. Але Рижик не прощає образ: він стрибнув і вчепився пазурами за хвіст Вульфа. Вульф щодуху намагався втекти, а Рижик тягнувся за ним по землі, його хвіст безпорадно волочився позаду.

Я не втримався: кинув ганятися за Чорним і почав гратися хвостом Рижика. Кіт розлютився ще більше. Зчинилася бійка: я і Вульф проти Рижика. Переміг, звісно, Рижик. Він поважно, з гордо піднятою головою, не поспішаючи рушив на своє місце.

А тим часом Чорний, тікаючи з двору, ненароком збив липучку для мух, що висіла під навісом на терасі. Вона впала просто на спину Рижика й прилипла до нього. На те вона й липучка, щоб прилипати.

Рижик намагався її скинути, але вона трималася міцно. Ми з Вульфом поспішили на допомогу. Та Рижик не зрозумів наших добрих намірів і прожогом кинувся від нас. Липучка — за ним, ми — слідом.

Чорний сидів на паркані й спостерігав, як ми ганяємо по двору один за одним: попереду Рижик, за ним липучка, потім я, а позаду весело підстрибував Вульф. Так ми бігали, поки я не наступив лапою на липучку.

Тепер попереду біг я, за мною тягнулася липучка, за нею біг Вульф, а за Вульфом — Рижик.

Чорному коту набридло спостерігати. Він тихенько зістрибнув із паркану, озирнувся і метнувся до миски з кормом, яка стояла на підвіконні тераси. Хазяйка спеціально ставить її так, щоб ми не могли дістатися до кота, коли він їсть.

Я краєм ока помітив його маневр. Спрацював інстинкт. Забувши про липучку, що теліпалася на моїй лапі, я стрибнув на Чорного. Кінець липучки злетів угору, упав йому на спину й прилип.

Чорний рвонув. Липучка — за ним. Кіт стрибнув на паркан, липучка відвалилася і впала в курник — просто на хвіст півня.

Півень із переляку кинувся бігти. Липучка — за ним. Озираючись назад, він носився по загону і голосно кукурікав. За ним вервечкою бігли кури, стурбовано й гучно квокчучи. Не курник — а справжній цирк!

Ми — я, Вульф і Рижик — сиділи біля огорожі й крізь сітку уважно спостерігали за цим дійством, повертаючи голови слідом за рухом півня та курей. Чорний із паркану теж дивився.

Ми сиділи й зачаровано спостерігали, поки липучка не відпала з хвоста півня.

Було весело! Справжня потіха!