ТОБІ

З гріха, буває, проростає святість,

А з немочі — небачена снага.

Ми з’їли сіль... і вся життєва гіркість

Тепер для нас — як вимита жага.

Мені байдуже, що було «до того»,

Яке коріння тліє у золі.

Важливо, що ти знаєш мою втому

І ділиш хліб на спільному столі.

Коли пандемія світ навпіл ламала,

І вибухала війнами земля,

Коли хворіла мати... ти — єдиний,

Хто не покинув нашого керма.

Поки «святі» ховалися в мовчанні,

Ти бив у дзвони, не жалів себе,

В тривожні ночі, довгі та останні,

Шептав: «Я поруч. Я люблю тебе».

Твій дух і серце — то моя молитва,

Твоє плече — мій непохитний тил.

У кожній долі, в кожній лютій битві

Ти додавав мені забраклих сил.

Неважливо «до»... Важливо, хто ми — нині,

На варті світла, на межі світів.

Цей гімн ТОБІ — тій відданій людині,

Що поруч йшла, коли весь світ знімів.