Глава 34. Знак вовка
Замок Сірого Клинка
Віктор та Янголіна стояли перед величним замком перевертнів. Темні вежі здіймалися вгору, загрозливо нависаючи над ними. Він стис її долоню, готуючись зробити крок уперед, але раптом відчув, як її рука вислизнула.
— Тобі потрібно йти одному, — м’яко мовила Янголіна, її губи торкнула ледь вловима посмішка. — Вони чекають на тебе одного.
Віктор перевів погляд на замок, важко зітхнувши. Його серце калатало в грудях.
— Я чекатиму на тебе, — тихо додала Янголіна.
Її очі світились незбагненною впевненістю. Він кивнув та рушив уперед, залишаючи її позаду, та відчуваючи тепло її погляду, що проводжав його у невідомість.
Віктор ступив у велику залу, стіни якої затоплювали м’яке світло, що ледь пробивалося крізь витончені вікна з темного скла. Згори, мов нічні птахи, витягувалися тіні від високих стовпів, які підтримували дах, нагадуючи про силу й велич цього місця. Всі погляди перевертнів були прикуті до нього, але між ними не було жодного слова — тільки безмовна, але надзвичайно потужна розмова думками. Він відчував, як їх погляди проникають крізь нього, вивчаючи кожну дрібницю, кожну думку. Віктор зробив крок вперед, і, зібравши всю свою рішучість, без зайвих рухів розстебнув плащ, що спадав на плечі, повільно зняв його. Його торс та плечі оголились перед ними.
Перевертні почали обступати його, рухаючись легко, мов хижаки, що оточили здобич. Їх погляди не зраджували жодної емоції, їх думки звучали тихо, але кожен рух був настільки чітким та чітко спланованим, що Віктор відчував кожен крок, ніби вони були частиною однієї безмовної симфонії.
Ярослав та Квітана на правах бета-пари, підійшли до каміна, де вогонь вже кидав свої язики полум’я на кам’яні стіни, освітлюючи їх риси та створюючи враження величі та сили. Ярослав тримав у руках металевий інструмент, що сяяв у світлі багаття, а Квітана стояла поруч, спокійна, з очима, що не залишали Віктора ні на мить. Всі очі в залі були прикуті до нього, і навіть тіні здавались занадто глибокими, щоб сховати його страх.
Віктор ступив до вогню, відчуваючи жар від металу, що вже був готовий виконати своє призначення. Серце билося швидше, але він зберігав спокій, знаючи, що це його момент, його шлях до прийняття в зграю. Ярослав наблизився до нього, не сказавши жодного слова, тримав розпечений метал так, щоб Віктор міг відчути його тепло ще до того, як це стало болем. Віктор стискав зуби, дивлячись вперед, не дозволяючи собі навіть шепіт у знак слабкості. І ось метал торкнувся його плеча. Болі не було меж, наче вогонь проникав у саме серце, кожен нерв в його тілі викрикував від страждання. Але він мовчав. Катаріна стояла поруч, її погляд був твердішим, ніж сам вогонь, вона спостерігала за тим, як Віктор витримує це випробування.
Метал залишив на його шкірі глибокий слід, немов сам вогонь залишив свою печатку на ньому. Коли Ярослав забрав інструмент, він побачив на плечі Віктора чіткий та виразний вовчий слід — символ, що означав, що він став частиною зграї. Це був не просто знак на шкірі. Це було більше — це було те, що залишиться з ним на все життя, те, що ніколи не зникне.
Як ви думаєте, Віктор вступив до зграї, щоб скористатися можливістю та захистити Вікторію?
Чи, можливо, він вирішив здійснити Пророцтво й знищити сестру заради власного порятунку?
Пишіть ваші припущення у коментарях — мені дуже цікава ваша думка!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!