Присвята ( Пам'яті моєї вчительки)

Ви вчили нас не очі, а душу відкривати,

Коли береш до рук звичайний том.

Ви вчили не читати — проживати,

Зливаючись з героєм і рядком.

Зіна Демидівна... Ваш голос, тихий-тихий,

Вчив чути музику, що поміж слів звучить.

Як відрізнити правду від пустого еха,

І як в метафорі сховати цілу мить.

Тепер я пишу... Пальці б’ють об клавіші чи ручку,

Складаю прозу, плету мереживо віршів.

І в кожній точці, в кожному відтінку звуку —

Ваш погляд, що мене колись зігрів.

Коли я речення виводжу обережно,

Я відчуваю Вашу руку на плечі.

Моя подяка — тиха і безмежна,

Як світло Вашої незгасної свічі.

Ви вчили думати... І я тепер тримаю

Цей дар, як скарб, у власному письмі.

Я в кожній букві Вас благословляю

За те, що не дали зостатись у пітьмі.