Любити не можна розлюбити

— Сонько, вставай! — Купідон підлітає до вікна і різко розшторює його. Ранкові промені сонця вриваються до кімнати. Аліса натягує ковдру вище, вкриваючись з головою.

Вона з вечора не могла заснути. Все прокручувала в уяві картинки з мрій, порівнювала з реальністю. Чи має Денис кохання, чи його серце вільне? Такого наплутала в уяві, що заснула під ранок з безладом у голові і сплутаним волоссям.

— Вставай. У нас всього доба і вісім годин з неї вже минули.

— Гаразд, — Аліса потерла очі кулачками, позіхнула широко. — Зачекай на кухні поки я приведу себе до ладу. І не здумай коментувати моє волосся.

Схоплюється з ліжка і біжить до ванної. Сьогодні важливий день. День, який покладе край всім її сумнівам і розставить всі крапки над і.

— О, це вже зовсім інша справа, — схвально киває головою купідон, окинувши Алісу пильним поглядом з голови до пʼят.

Її світле волосся гладкими пасмами спадає нижче плечей, блакитні очі світяться азартом, а губи сяють мерехтливим блиском помади.

— Гадаєш, я гарна? — перепитує Аліса і розправляє складки на сірій сукні, — Є ймовірність, що сподобаюсь Денису?

— Ти гарна, — Купідон схилив голову на бік і примружився, — А для решти у мене є стріла, ти ж пам’ятаєш?

Він торкається стріли, що визирає з-за його спини на підтвердження своїх слів.

— Ага, — Аліса підходить до плити і ставить чайник на вогонь, дістає дві чашки з шафки, — Хочеш чаю?

Брови ангелочка, такі ж білі, як і кучері, підскакують до лоба.

— А, точно. Згадала. Повний живіт любові, чаю не треба. — підморгує Аліса і усміхається щоб приховати своє хвилювання.

Заварює собі чаю і присідає на стілець поруч з Купідоном.

— Розкажи, як це буде?

— Що?

— Ну… оця вся магія, — вона змахує руками в повітрі, окреслюючи коло, — Що мені треба робити?

Купідон почухує підборіддя, зиркає за вікно. Потім повертає свій погляд до Аліси.

— Тобі треба вирішити чи готова ти ризикнути і закохати його в себе навічно, — ангелок спирається на стіл і нахиляється вперед, — Якщо твої почуття щирі, то проблем не буде. Але якщо потім передумаєш, то я вже допомогти не зможу. Любовна магія сьогодні надто сильна.

— А якщо він все ж закоханий у когось? Що тоді? — Аліса гріє руки об чашку, так і не зробивши жодного ковтка.

— Ну, хтозна. Це завжди непередбачувано, — Купідон почухує підборіддя, — Якщо його кохання до іншої надто сильне, він може розриватися між вами двома. Або навіть захворіти.

— Захворіти? — Аліса притуляє руки до розпашілих щік.

— Ага. Але все одно жити без тебе не зможе. Буде думати про тебе постійно. Це магія, бейбі. Вона непереборна. Що скажеш? Готова прийняти його любов?

— Готова, — видихає Аліса.

— Тоді треба, щоб ти була поруч з ним, коли я випущу стрілу, — відповідає Купідон, — І все пройде як по маслу.

— А як же твій вигляд… — розгубилася Аліса, — Не боїшся, що хтось тебе побачить? Це дозволено вашою канцелярією?

— Хе-хе, — сміється Купідон, злітає до стелі, починає кружляти кімнатою так швидко, що здається суцільним колом світла і блискіток. Тоді різко приземляється і перед Алісою стоїть високий хлопець у білому худі з крильцями на спині і синіх джинсах.

— Так краще? — підморгує Алісі, — Думаю, так не викличу підозр ні в кого. Ну, давай, телефонуй йому.

Аліса хапається за телефон. Її руки дрібно тремтять, коли вона розблоковує екран. Відкриває список контактів. Палець зависає над іменем «Денис». Видихає різко і натискає на виклик. Затамовує подих. Заплющує очі. Слухає довгі гудки.

— Алло, — відгукується по той бік слухавки, — Алісо. Яка несподіванка.

— Ага, — киває, хоча він і не бачить, — Я хотіла солі позичити. Ти вдома?

Серце завмирає в очікуванні відповіді. Спиною пробігається холодок.

— Ні, — відповідає Денис, — Але скоро буду. Хвилин за двадцять. Потерпить?

— Звісно, — знову киває Аліса, — Я почекаю.

Вона відкладає телефон на стіл і зітхає.

— Він не вдома, — каже Купідону, — Але скоро буде. Може почекаємо його на вулиці?

— Слушна ідея, — погоджується Купідон, — Ходімо, свіжим повітрям трохи подихаємо. Та й тобі не завадить остудити свій запал. Он аж розчервонілася вся. Щоки аж пашать.

— А ти як хотів? — бурчить Аліса, взуваючи чоботи, — Доля моя вирішується сьогодні. Я не можу не нервувати.