Любити не можна розлюбити

Аліса з Купідоном сідають на лавку біля під’їзду і очікують на появу Дениса. Холодний вітер пробирається під тоненьку куртку і холодить шкіру. Вогке зимове повітря здається морозним попри калюжі і сірий бруд навколо. Сірі дерева, мов неживі, завмерли у сплячці.

За двадцять хвилин до під’їзду під’їжджає автівка. Блимає червоними вогниками і паркується неподалік. З автівки виходить Денис, обходить її, і направляється до пасажирських дверцят.

Купідон дістає стрілу, заправляє в лук і цілиться.

Пасажирські дверцята відчиняються, Денис подає руку і допомагає вийти русявій дівчині в синьому плащі. Вона весело сміється, жартує і бере його під лікоть. Купідон кидає швидкий погляд на Алісу.

Вона, завмирає, як дерева у дворі, не моргаючи дивиться на Дениса. В середині все обривається, розсипається на крихти, крутиться у вихорі. Руки тремтять. Все ж він закоханий. Виглядає щасливим, задоволеним. Усміхається. Його очі сяють спокоєм і любов’ю.

Аліса переводить погляд на Купідона — тетива його лука натягнута, як і її нерви, стріла виблискує блискітками, готова поцілити будь-якої миті.

Ні, Аліса не зможе забрати у нього щастя. І сама щасливою не буде, позбавивши інших цієї можливості. Не правильно це. Не добре. Вона не має робити такий вибір. У будь-якому разі хтось страждатиме. То нехай це буде вона, Аліса.

Різкий рух. Поштовх. Лук відлітає вбік, стріла падає на лавку і тріскається навпіл. Купідон дивиться на неї здивованими очима. Її серце розбите, його стріла зламана. Єдиний шанс втрачено.

— Ходімо в квартиру, поки він нас не помітив, — шепоче Аліса і тягне Купідона за руку за собою, — Швидше.

Купідон усміхається, підбирає лук і зламану стрілу і слухняно йде за Алісою.

Її ноги важкі, вона ледве їх переставляє, крокуючи сходами. Дихання поверхневе, неглибоке і часте. Серце б’ється гучно, рвучко, віддає під ребрами. Тремтячими руками ледве потрапляє ключем до замка. Не знімаючи куртки, падає на банкетку і закриває обличчя руками.

— І що це таке було? — питає Купідон, замикаючи за ними двері, — Чому не дала мені зробити свою справу?

Вона схлипує, з горла виривається стогін.

— Я не можу… не хочу, щоб він страждав. Не хочу, щоб йому було погано, — Аліса шморгає носом, — Не хочу бути причиною чийогось нещастя. Нехай у них все буде добре.

Вона зривається на ридання. Не помічає яким чином і коли Купідон знову стає маленьким ангелочком. Він сідає біля неї і тримає її за руку.

— Я бачу, що твоє почуття щире, — тихо каже, — Ти не бажаєш собі щастя ціною чужого кохання. Це похвально. Але… Твоя стріла зламана і я не зможу більше нічого для тебе зробити. На жаль. — зітхає по-старечому, — Хіба чаю… Хочеш?

Сміх змішується зі схлипом, сльози бризкають з очей. Вона витирає їх тильною стороною долоні і сумно усміхається.

— Ти можеш запитати у своїй любовній канцелярії, — вона показує пальцями лапки, — чи можна змусити когось розлюбити?

Її голос тремтить, з горла виривається схлип. Вона хапає його за руку.

— Я хочу його розлюбити! Спитай! Будь ласка!

— Справді? Розлюбити? — Купідон куйовдить свої кучері, — Такого ще у мене не просили.

Він зникає, залишаючи Алісу саму.