Любити не можна розлюбити

— Вітаю тебе, Купі, — два маленьких ангелочка сидять на підвіконні і безсоромно підглядають у вікно, — Тепер ти справжній майстер амурних справ першого розряду.

— Але ж я не впорався, — дивується Купідон, — Вони все самі зробили. Я тільки заважав і під ногами плутався.

— Ти не плутався, — каже старший ангел, — Ти допоміг їм розкритись. Ще вчора ввечері Аліса могла собі дозволити тільки мріяти про Дениса. Без тебе вона б не наважилася визнати наскільки щирим є її кохання. Вони б і далі ходили околицями, зі страху зробити щось не те. Ти просто підштовхнув. Показав інший бік і поставив правильні питання.

— Але ж я ледь не знищив її любов. Вона ж випила зілля, щоб розлюбити його.

— Угу, — ангел з рудим волоссям і вогняними крилами хитро усміхається на один бік, — Ти справді повірив, що у любовній канцелярії роблять зілля, щоб розлюбити?

— То це обман? — обурюється Купі, — Такого зілля не існує?

— Може й існує, — сміється старший, — Але то вже не в нашій компетенції.

— Угу, — Купі насуплюється і відвертається.

— Ти тільки поглянь, — рудоволосий ангел сплескує в долоні і вказує на людей в квартирі.

Двоє закоханих сидять на кухні. На столі горять три свічки, у вазі стоїть букет червоних троянд. Світло вимкнене. Дві чашки чаю, велика шоколадка і дві пари закоханих очей не зводять погляду одне з одного. Вони сміються, жартують, мимохідь торкаються рук. Соромляться, відводять погляд. Знову сміються. Сідають ближче одне до одного.

— Все. Досить, — каже Купі, — Вони зараз цілуватимуться. Мені ніяково за ними підглядати.