чумаки

Височіє тополя, струнка, як дівчина,

а збоку поцяткована червоним калина.

Стоять, наче сестри, собі при дорозі

і око милують чумакові на возі.

Чумачку свою набакир він збиває

та пісню тужливу про долю співає:

про шлях, що в’ється між ланами у полі,

про те, як калина сестрою стала тополі,

про хату далеку, дівчиноньку любу,

яку стара пані віддала до шлюбу.

Суне собі валка під сонцем палючим,

та пісня серце крає сльозою пекучою.

Уже проминули тополю й калину,

а ті листям машуть — і потім знову зустрінуть.

І так кожен рік стоять ген у полі

дві гарні сестрички — калина й тополя.