***

між "ні" і "так" завжди один лиш вибір,

твоє "можливо" знов мене доб'є.

навіщо розтопила мого серця кригу

і зникла серед тисячі як силует.

я не прошу у тебе обіцянь чи кроку,

не тисну, не тримаю за рукав.

та тиша у твоїм "я ще не знаю"

гучніша за кінцеве "прощавай".

ти зникнеш, як зникали сотні інших,

і не помітиш: я стою, чекаючи дарма.

і на повторі з твоїх вуст: "давай пізніше",

а я живу у цьому "між" щодня.

і, може, я не "та", що так потрібна.

а може - просто зручна? вже не суть.

не так болить почуть твою відмову,

як на повторі йти в невизначену путь.