Зима незламних

Зима прийшла не білою казкою — сталлю,

Не тихим снігом — уламками в ніч.

Вітер гуляв між зруйнованих спалень,

І холод торкався обличчя, мов клич.

Дороги замерзли, як нерви у пальцях,

Скрипіли під кроком — живі та німі.

Хтось грівся словами, кричав все ночами

Хтось просто мовчав серед довгої тьми.

Двадцять п’ятого року зима не жартує —

Вона не про свята, не про сніговиків.

Вона про бліндажі, де надія ночує,

І про очі втомлені юних бійців.

Пічка на дровах, запах мокрих бушлатів,

Старий термос чаю — мов теплий оберіг.

Хтось згадує дім, голос матері, хату,

І як колись тихо падав на дах перший сніг.

Мороз обіймає окопи залізом,

Та серце тримає невидимий жар.

Бо навіть у темряві — віра залізна:

Що ранок прийде крізь розбитий ліхтар.

І місто далеко, і світло у вікнах,

І діти малюють зиму без війни…

А тут — кожен подих, мов постріл, притихлий,

І кожен світанок — як крок до весни.

Зима 2025 — сувора, мов правда,

Без зайвих прикрас, без красивих легенд.

Та в кожному серці жевріє лампада —

Що вистоїм. Виживем. Йдемо вперед.