Результати опитування "Як давно ви на Аркуші?” 🙂

Електронні книги / #зима (128)

Я прошу тебе не плач цієї ночі

Я прошу тебе не плач цієї ночі

Хоч раз всміхнися щиро ти мені

Бо не побачу вже тебе у цьому році

Мені хоча б зустрітись раз в віки

Бо шлях мій випав у замерзлі далі

Туди, де весь пісок немов кришталь

Цей холод – то до пекла авантзала

За ним лиш тільки біль і тільки жаль

За ці роки замерзло моє серце

Відпали спогади, немов мертві листки

З тобою б’ється на всі гігагерці

Що лиш доступні людству і мені

Твій погляд знов наповнить мою душу

Зігріє у найбільш страшний мороз

І тільки він витягує на сушу

Із моря прикростей і судорожних проз

Твій поцілунок – то ліхтар у темнім

Покритім льодом і розпачем вини

Загиблим склепі, довгім і вогкім

Лінії, що розділя оці світи

Ми охоронці спокою і світу

Оберігаємо від дикої журби,

Людей злих і снігів довіку

Й зловіщої всестрашної війни.

...

Соня Амбріс

Казка про Снігову Королеву

Замерзло серце, стомлене журбою.

Його не зможу більше відігріти.

Тепер я владарюю над зимою,

А ти лиш вітер, що летить по світу.

Я королева, хоч і одинока,

Живу в палаці, наче у в'язниці.

Тебе любити це ще та морока.

І зберігати наші таємниці.

Сліди цілунків вкрило вічним льодом,

Зафарбувавши в колір туги тіло.

Цю "нагороду" не прибрати згодом,

І не розтопиш, щоб від них горіло.

А замість сліз посипались сніжинки,

Мої чуття ховаючи до болю.

І в формі кожної маленької крижинки

Застигло те, що було в нас з тобою.

Тебе чекати більше вже несила.

Куди ти дівся, вітре мій весняний?

Верни ту душу, що в тобі лишила,

Згадай як був безмежно раз коханий.

...

Amara
16+

Вперта зима

Зоряна матінка стригла захмарних овець –

Падала й падала вовна незаймано чиста.

Як по альбому, гуляв по шибкАх олівець

І залишав чудернацькі дендрити та листя.

У летаргічному сні річка сяяла склом,

Сосни вдягнули тяжкі снігові обладунки.

Дмухали труби, і дихало димом село,

А хуртовини-музИки свистіли у дудки.

Зоряна матінка срібні плела килими,

У візерунках єднала тендітні сніжинки,

Тисячний раз шепотіла молитву за мир,

Щоб не розпалися дітки-світи на частинки.

Наче броня, захищала молитва світи,

Та пробивалася сила її чаросписом…

Вперта зима, хоч втомилася від самоти,

Йшла гордовито іще неушкодженим лісом.

...

Ніна Колодяжна

Зимовий вечір

Зимовий вечір. Тиша. Ми.

Горить вогонь у печі...

Посеред лютої зими

Обійму твої плечі.

Зігрію ніжністю й теплом,

Удвох ми проти ночі,

І дійсність бореться зі сном,

Цілую твої очі.

Цілую руки і вуста,

І трепетні повіки,

Любов насправді річ проста,

Несе, мов стрімкі ріки.

І ось в обіймах ти моїх,

Любов ковтаєм тілом,

Торкаюсь губ п'янких твоїх...

Зима танцює снігом.

І ми в полоні теплоти,

Любов дарує щастя,

Коли ми разом, я і ти,

То все в житті удасться.

І не страшні нам холоди,

Вогонь горить у печі...

Хай замітають все сніги,

Обійму твої плечі.

(Січень 2022 р.)

...

Роман Фещак

Протистояння

Губиться листя під ковдрою снігу,

Військо холодне вдягає броню.

Знову Хурделиця править уміло,

Відсіч готує свою крижану.

Місяці три гартувала морози,

Їх розчиняла у гострих вітрах.

Армія стала — здригнулися боги,

Їх королева Весну вигляда.

Юнка летить закурличеним птахом,

Військо дендритів здіймає гілки,

Ельфи готові стрілу з сагайдака

В армію криги спускати завжди.

Сонце палає, випалює очі —

Плавиться стрімко загін сніговий.

Гілля-списи розривають на клоччя

Залишки вітру й пускають увись.

Стріли свистять, розтинаючи простір,

Всотують трави вологі тіла.

Повінь ковтнула обрубані кості,

Крига на сонці стопилась до тла.

Дівчина знову здолала сестрицю:

Зараз настала квітуча пора,

Жовте світило над нею іскриться

Сяйвом надії, любові й добра.

(Березень 2024 р.)

...

Роман Фещак

Осіннє царство

Осіннє царство позіхає тихо -

сонливий подих втомлених ґрунтів.

І на прощання з вітром пісню щиро

співає знов засмучено мені.

Опале листя в'ється в вільнім танці,

встеляє землю, зрошену дощем.

Воно лежить, шепоче, мов коханці,

для інших це лиш шелестливий щем.

Дерева, наче статуї застигли -

могутні велетні давно вже сплять.

Їм не страшні цілунки снігу й криги,

вже до весни вони не зашумлять.

Прощальні сльози в золотавім диві

востаннє змочать втомлені ґрунти.

І осінь щезне в попелястім димі,

щоб уступити місце для зими.

(листопад 2022 р.)

...

Роман Фещак

зимове кафе

рояль...і саксофон...

і спогад тут як сутність...

були ми тут удвох -

в кафе твоя присутність.

...вечірній пізній час.

букетик із трьох лілій -

кохання поміж нас

тут раптом оселилось.

і саксофона спів

в мелодії неспішній.

я погляд твій зустрів... -

не сполохнуть би ніжність.

сплетіння пальців рук.

і поцілунок довгий.

і млость солодких мук

у порухах і слові.

були ми в самоті

побачень та прощання... -

мела! мела метіль

на вулицях кохання.

і танув сніг на склі

прозоро та барвисто.

і стало взагалі

не затишно у місті!

були ми тут удвох! -

в кафе твоя присутність.

...рояль...і саксофон...

колишнє все як сутність...

...

Ем Скитаній

Завиває зима папільотки своїх вітрів

Завиває зима папільотки своїх вітрів

Затирає сліди і заковує сизим льодом

Поети буває дописують власний вірш,

Що хапає за хвіст

І з’їдає себе до рогів.

А тоді вирушають в дорогу по білих слідах,

Ледь помітних немов би закінчилась чорна стрічка

І колодки друкують шрифтом, що на небесах,

Лежить,

І каретка торочить про снігом засипану вічність.

Телеграми її мовчать.

Кілобайти вагань, електронні курсори втоми,

Скаженіють вітри, лиш появиться слід – сичать

І стирають її не відправлене повідомлення.

Невже доведеться писати мені за двох,

Ходити засніженим, білим, мов аркуш світом,

Де тільки незримо присутній примхливий бог,

На звалищі снів, і затоптаних білих літер.

29.11.2023

...

Володимир Каразуб

Випити портвейн біля каміну

Гудить усе, що поряд є,

Тривога знову почалась.

Старий камін, портвейн, думки, куди піти чи знов сидіти та чекати.

Чекати смерті чи кінця, кінця тривоги ще напевно..

Не знати, що робить тоді, коли усе заб'ється.

А що заб'ється в тиші цій,

Я у куток чи думки мої?

Не знати, що трапиться тепер, не знати що трапиться завтра...

Хоча, які думки про завтра, коли тривога б'є.

Б'є чи не останнії хвилини, життя мого чи когось іще.

Зима триває надто довго, чи це вже я все пропустив?

Забув, що вже була, і осінь, і навіть літо надворі.

Але напевно ще не скоро настане час і для весни.

Тієї пори, що цвітає та б'є уклін страшній зимі для того, щоб їй місце дала.

Час зупинився ще тоді,

Тоді коли було, ще страшно, страшно сидіти поки все гудить, б'є тривоги й єдина думка бігти далі.

Але тепер усе, що є, старий камін і той портвейн...

...

tristis_vibe

в зимності

я у собі весь...

в магічних фантазіях.

розіп'ятий поміж европ та азій

в апокаліптичні із гуркотом звуки

(що істеричний людський перегук!).

і мов офіцини роздуми словами -

поліфонічні в роялевих гамах,

в мелодіях струнних під бій барабанів.

лунає мов крик оркестрова труба!

заклично...у завтра та в майбуття...

але - що крик той?...

нащо те завтра?!...

там все клоунада.

скрізь там руйнація!

п'яна москалиця,

стягами мається там окупація...

і наче мов риба в розкинутій аві

б'юся, здригаюсь

як доказ звитяг та слави!...

...а у природі

так зимно! морозно...

хвилями снігу, у білі кросна

огорнуто все!...

шаманить,

оперлась на костур льодовий зима.

вітер холодний ріже обличчя,

від сьогодення люто кличе -

бо сучасне... - кому воно треба?...

мені

подорожньому

без потреб.

***офіцини - тут: флюгер

ава - риболовна сіть

москалиця - московитські матюки

...

Ем Скитаній

Хмари

По небу пливуть рвані великі хмари,

З дому, з миром,

Приховуючи величезне небо — яблуню зірок.

Гроза далеко. Догоряє останній недогар старий...

Тихо-тихо.

«Не забули»... Вітер листям доніс вир думок.

Дивиться місяць у прорізах грозових масок.

Посидимо, помовчимо,

Згадаймо тих, що кроками серед зірок,

Хто вибрав свободу, скаже «Немає поразок!»...

Вдома, з миром,

Світло заснуло, палить долоню талого воску струмок.

Чути чиїсь кроки... Струни тугою тремтіли.

Пам'ятаю, мамо,

Величезне небо та бризки яблуневих зірок...

Схід сонця, хмари попливли в далечінь віднині.

Тихо-тихо.

Зранку буде мороз. Час перемог.

~2020~

...

Lexa T. Kuro
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Результати опитування "Як давно ви на Аркуші?” 🙂
29.04.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Нещодавно ми продовжили опитування у нашому телеграм каналі на тему "Як давно ви на Аркуші?” 🙂

... Детальніше
Блоги
А у нас перший учасникКнигоманія
19.05.2024
У конкурсі "Любов, смерть і некроманти" з'явився перший затверджений учасник. Чому тільки один? Спра ... Детальніше
Ілюстрації до прологуЄва Лук'янова
15.05.2024
Привіт усім! В минулому блозі обіцяла зробити візуалізацію до прологу моєї нової книги "Коли сонце н ... Детальніше
Чорничні ночі Leila Holden
21.05.2024
Хочу запросити вас до чату «Чорничні ночі». Даний чат присвячений авторам, які пишуть на тему ЛГБТ Ц ... Детальніше
Про романтику 😉Аркуш
20.05.2024

А як у вас з романтикою в непрофільних творах? 😉

... Детальніше
Привіт, Аркуш і талановита спільното!Аліса Корж
20.05.2024
Всім привіт! Раз вже вирішила вести тут блог, то треба, мабуть, представитись) Мене звуть Аліса і я ... Детальніше
Квантове вгадуняткоЯрина Мартин
23.12.2023
Текстів на Квантовій Україні щось мало, сподіваюся це зміниться, а поки решта авторів дописують, щоб ... Детальніше
На Аркуші вже:
10962читачів
125331коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: