Споглядини

“Краса - це короткочасна тиранія”

Сократ

Чи пам’ятаєш ти прості часи,

Коли ще не вважалася валютою?

Тебе понизили до атрибута

Ті голоси.

Сьогодні, мов крипта, ти добуваєшся,

Щоб у носителя твого коштовно вклалися,

Та коли пройде мода, ти про пенсію

Вже не проси.

Ти завжди існувала лише в головах -

Придушений, спотворений інстинкт.

Надто багато дурнів та їх золота

В красі.

Допоки вірять в певну твою версію,

Ти будеш мати зиск на висоті.

Але без іміджевої концесії

Ти не врятуєш світ.

Людям потрібен бог, ти - завжди неземна,

Ти - борг, який жінки виплачують сповна

(Бо простір попід троном виділено їм),

Щоби не мали часу думати про гніт.

Ти - склянка, дана деяким напівпустою,

А комусь кажуть, що природно повна.

І доливають слабкодухі злота й крові

За вінця, щоби дорівнятися красою.

Хто визначає повноту людської твари?

Немає правил - тільки страх ганебний перед ними.

Безликі голоси не варті тої плати.

Краса - лиш боротьба за місце у суспільстві.