Звільнена від цього світу

Я інколи хочу закурити. Так щоб в легенях був тіки нестерпний, жгучий дим. Який проїдає тебе з середини, як думки що тобі не місце в цьому світі. Інколи хочу кричати, битися, плакати, хочеться це все дістати з середини душі, якої вже немає. Тіки біль, нестермпна біль, що кожин раз все сильніше і сильніше немов в тебе кидають гострі ножі, що проникають так чітко так мітко, чорт його. Як мені бракує сигар і леза. Може я і з'їхала з глузду, та я все ще та, що всміхається всім, дарує радість та допомогу на людях. Та вночі проїдає цей яд до самих кісток. Навіть до тих де їх нема. Вони хрустять, приємний звук та осколки вїдаються в кожу. Хочеться це все змити з себе, як бруд. Та воно залишається, чорт, воно все ще в мені, воно живе за щот мого болю, а я повільно та стрімко помираю, на якомусь етажі заброшеною будівлі, стає легше, біль зникає та за ними і мої безглузді мислі. Я звільнина від цього світу