Ніч кохання (з поеми "Еволюція")

НІЧ КОХАННЯ

Світ розлетівся

На сотні мільйонів друзок

Плавився простір,

Стікав, як розпечена лава.

Пекло і рай,

Крізь завісу із болю і пусток,

Міцно сплелися

У центрі святого анклаву.

Треба вдихнути…

Повітря забракло… А втім

Несамовито кричали

Від болю, любові, надії…

Блискавки били…

Гримів безперервно грім!

Наче це смерть і народження

Найголовнішої мрії.

То підіймалися в небо,

То падали вниз!

Серце бриніло

І тіло ловило нірвану.

Дотики… дотики…

Лагідний, ніжний бриз…

Входження!!! З’єднання!!!

Виверження вулкану!!!