7.3. Розповідь та розкаяння

***

Голод приєднався до Вершників Смерті та Війни останнім. Одягнувши каптури на голови і розправивши довгі чорні крила, вони оточили Багаття Мальдерани. Ритуал, який мав пробудити в них другий рівень налюві, повинен здійснитися саме сьогодні, в останній повний місяць перед Битвою Сил — єдиний шанс для Вершників.

Смерть пильно слідкував за язиками Багаття Мальдерани, чекаючи від них знаку. На відміну від старого, ні Війна, ні Голод не вміли читати послання Сили.

— Ми все зробили правильно, — говорив Смерть, не зводячи погляду з полум'я. — Волосся Наполеона Бонапарта, одного з найсильніших Вершників минулих часів з другим рівнем налюві, три повних місяця заряджалося енергією Мальдерани. Ми, Вершники сучасності, три повних місяця посідали на «кріслі Сатани», підтверджуючи свою готовність служити Мальдерані. Залишилась остання деталь — поєднати сили минулого і теперішнього заради майбутнього цього світу. Час настав, — мовив Вершник, побачивши очікуваний знак Багаття Мальдерани.

Вершники зняли зі своїх ший талісмани Сімки Гріхів і поклали у таріль з Багаттям, але не відпускали ланцюжки. Вільною рукою Смерть назбирав волосини, які звисали з голів змій підсвічника.

— Іменем Вершників, Демонів та усіх вірних Мальдерані минулого і сьогодення, — голосно розпочав старий, — заради світу, який прагнули створити всі наші минулі покоління... нехай нам відчиняться ворота для сили, що сколихне все людство! Хай буде так!

Смерть кинув волосини у криваво-багряне полум'я, і вони миттю спалахнули. У передчутті надходження сил, Смерть і Війна заплющили очі. Голод також, ось тільки на його вустах промайнула глузлива посмішка.

Минуло кілька хвилин мовчазного та нерухомого очікування. Але жоден Вершник не відчув ніякого приливу сил або збільшення налюві. Все було так, як і раніше.

— Смерте... щось... нічого не відбувається, — нарешті відізвався Голод.

— Потрібно почекати... — сказав старий.

— Здається, ми нічого не дочекаємось, — протягнула Війна.

— Наберіться терпіння...

— Якби щось мало трапитись, то вже трапилося б, — потиснув плечима Голод.

— Він має рацію, — погодилась Війна. — Щось пішло не так.

Раптово Смерть гнівно метнув декілька блискавок у стіну. Від холодного спокою і стриманості, що були на обличчі старого мить тому, не залишилося і сліду. Голод і Війна одразу відскочили подалі, бо потрапити під руку Вольдемара в такому стані собі дорожче.

— ЦЬОГО БУТИ НЕ МОЖЕ!!! — люто заволав Смерть. — Ми повинні були відкрити другий рівень налюві!!! Сьогодні був наш єдиний шанс це зробити! Що відбулося?! Чому нічого не вийшло?!

— Може, мало волосся біля Багаття потримали? — припустила Війна.

— Пішли геть, щоб я вас не бачив! — процідив крізь зуби Смерть.

Війна та Голод особливо і не сперечалися. Біля лютого Вольдемара краще не вештатися.

Лука в душі тріумфував. Наскільки легко виявилося зірвати ритуал. Чоловік просто підмінив волосся, а справжнє Наполеонове спалив, усі до єдиної волосини.

Він помітив, що Ванда аж світиться від щастя, геть не приховуючи посмішку. Зі сторони можна було сказати, що це вона винна у невдачі підкорення другого рівня, а не Голод.

— А чого це ти така щаслива? — поцікавився у неї чоловік вдаваним серйозним тоном. — Між іншим, наш план пішов коту під хвіст.

— Там йому і місце, — сказала вдоволено Війна.

— Чого ж це так? — щиро здивувався Голод.

— Я хочу віч-на-віч поквитатися з Архангелом Води за свій програш, а потім з Доброславською. Цей «план» не дав би мені такої можливості. А навіть із всесильним Голубєвим ми не зможемо його втілити у життя, доки самі не підкоримо другий рівень налюві.

— Але навіть у банальному бою Голубєв може переколошматити твої цілі.

— Я йому за таке голову скручу!

— Ой яка смілива! — Голод насмішкувато штовхнув плечем Війну. — А позавчора он як колінка перед Голубєвим тряслися!

— Хто б казав! — відрізала сердито жінка. — Ти сам був наляканий, мов курча. Я як уявлю, що Голубєв буде нами керувати, то аж мурахи по тілу. Я швидше ляжу під гільйотину, аніж виконуватиму його накази!

— Посунешся, я складу тобі компанію, — кинув Голод.

***

Фелікс не міг зімкнути очей, не то що заснути. Перед ним постійно стояла картинка спустошеної Аріадни після його розповіді. Вони встигли прийти додому перед самісінькою грозою. За весь час Доброславська не сказала ні слова. І так само мовчки попрямувала до своєї кімнати.

Юнак горілиць лежав на дивані, дивлячись, як за вікном спалахують блискавки. Він зробив так, як порадила Василіса. Тепер Аріадні відома вся правда. Але чи витримає це дівчина? Фелікс не дивувався її подавленому стану. По суті, він зізнався у всіх своїх помилках Арії. За все життя їх назбиралось чимало. І навіть серце Доброславської не було здатне пробачити. Таке не пробачають.

Ось вони з Аріадною були разом, все було добре. Так могло б тривати і далі, але Фелікс все зіпсував. Тепер Арія стала для нього настільки далекою і недосяжною, як ніколи раніше. Здавалося, він втратив її назавжди. Хто ж захоче бути поряд з такою людиною? Зараз, коли талісман Єдності Стихій повернувся до господарки, Аріадна має повноцінний вибір — їхати завтра з міста разом з Феліксом або залишитись, продовжити боротьбу проти мальдеранівців. Юнак підозрював, що після сьогоднішнього Арія обере другий варіант. Але навіть у такому випадку Фелікс не вступить у загальну боротьбу. Через Клятву Душі він не піде проти Вольдемара. Єдине, чим юнак зарадить Аріадні — цілковитий нейтралітет. Йому залишається вірити у сили Доброславської. Або ж... зробити вигляд, що він повернувся до мальдеранівців. Знову змусити Аріадну зненавидіти його. А у відповідальну мить просто пропустити удар. Це буде гідна розплата за свої гріхи.

Крізь гучний гуркіт грому Фелікс почув скрикування із сусідньої кімнати. Він одразу зіскочив на ноги і побіг до Аріадни. Дівчина уві сні металась головою по подушці. Її руки зі всієї сили стискали ковдру, а на обличчі застигла мученицька гримаса.

— Мишеня, мишеня, прокинься! — юнак почав легенько плескати долонями по щоках Доброславської. — Прокидайся ж!

Аріадна різко сіла на ліжку, шалено дихаючи. В її очах читався вираз невимовного страху, неначе їй наснилося найбільше жахіття свого життя. Налякано дівчина глянула на Фелікса поряд.

— Заспокойся, все гаразд, — м'яко говорив він, обережно гладячи її плече. — Це був сон. Всього-на-всього сон. Все добре.

Доброславська дивилася на Фелікса так, неначе вперше його побачила. На її очі раптово навернулися сльози, і дівчина увіткнулася в груди юнака. Він розгубився, бо геть не знав, як зараз поводитись. Сараула легенько обійняв Аріадну, відчуваючи, як вона здригається.

— Мені... Мені наснився Вершник Смерті... — белькотіла тремтячим голосом Арія. — Останнім часом він завжди мені сниться, коли надворі гроза... Мені снилось, як він вбивав моїх батьків... Марго... Тебе... А потім всіх моїх друзів... А я дивилася і не могла нічого зробити... Бо я боялася... Мені так страшно, Феліксе! Я боюся Вольдемара! Я його страшенно боюся! Як уявлю, що мальдеранівці переможуть... Як уявлю, що він нас потім знайде...

— Нас? Ти сказала «нас»? — перепитав Фелікс.

— Т-Так... Нас... Ми поїдемо завтра з Вінниці... А потім він може нас таки знайти...

— Ти поїдеш зі мною? — здивувався юнак. — Але ж у тебе є талісман. Ти... можеш тепер боротися.

— Якщо я почну боротися, то використаю останній промінь мітки. А я не бажаю стати Маріонеткою Мальдерани!

— Ти чудово знаєш, що є спосіб зняти мітку, — тихо промовив Фелікс. — І тоді ти зможеш приєднатися до друзів, захищаючи людство...

— Що ти таке говориш? — Аріадна відсторонилась від юнака.

— Це буде справедливо... Більш ніж... — продовжив стиха він. — За всі мої помилки це достойна розплата... Ще тоді, коли радники напали на мене, я був готовий померти. Я прийняв це як належне, аби тільки ти ніколи не зазнавала страждань від мене. Ти достатньо натерпілась, а тому заслуговуєш на спокій. Я це розумію, а тому готовий...

Не встиг Фелікс і договорити, як відчув сильний ляпас. Тримаючись за почервонілу щоку, юнак вражено підняв обличчя. Крізь сльози на нього дивилися сердиті очі Аріадни, сповнені образи.

— Як ти міг тільки подумати про таке?! — вигукнула дівчина.

— Це... буде справедливо...

— У чому ти тут бачиш справедливість?! Сам казав, я багато пережила! А ти своїм самопожертвуванням мене добити хочеш?! Це ти називаєш справедливим?!

— Але ж... я стільки нещастя тобі приніс... Через мене загинули твої батьки...

— Мої батьки загинули завдяки Вольдемарові! — сказала у відповідь Аріадна. — На мені і то більше вини за їхню загибель, бо я остаточно добила! А ти врятував моє життя, і не раз! Ти піклувався про мене!

— Але декілька разів я сам мало не нарікав тебе на смерть, — заперечив Фелікс. — Багато разів я ставив свої мрії вище за твоє життя. В лісопарку, коли допустив волю Розбрата, потім Луку на тебе натравив...

— Ти боровся зі своїм Вершником! Заради того, аби не завдавати мені шкоди, ти навчився знову підкорювати Розбрата. Ти поставив мітку і намагався мене переманити на свій бік, аби захистити. Ти завжди мене захищав! Якби не ти, я була б вже давно мертвою, ще дев'ять років тому! Я живу завдяки тобі! І я зі шкіри лізла, аби тільки ти вижив! Тому не смій більше мені казати про якесь самопожертвування! Я не для того урвала всі зв'язки з іліаннівцями! Я вірю в них і в те, що вони зможуть перемогти на Битві Сил! А ти дурень!

Аріадна почала стукати кулаками в груди розгубленого Фелікса.

— Дурень! Дурень! Дурень! Я що, рятувала тебе для того, аби ти потім помер?! Ти — невдячний дурень, який бажає викинути своє життя, за яке я так боролася! Невже це ти вважаєш справедливим?! Я так мріяла бути з тобою, що одного дня саме ця мрія стала ключовою для перетворення в Архангела Вогню! Коли вона нарешті здійснилася, я не дозволю її зруйнувати! Нехай нам залишилося кілька днів, нехай потім Вольдемар знайде нас і вб'є, але ці кілька днів я хочу провести з тобою, чуєш?! Тому не смій говорити про якісь самопожертвування! Якщо ти це зробиш, я тобі ніколи не пробачу! НІКОЛИ!!!

У Фелікса не вистачало слів. Він дивився, як з очей Аріадни текли сльози. Дівчина видохлась і втомлено вперлася на руки.

— Мишеня, я думав... ти мене тепер точно... зненавиділа, — шоковано промовив він. — Після того, що я розповів.

— Так, я була вражена і спантеличена... У мене в голові не вкладалася ця розповідь. Я повинна була все обміркувати і не могла сказати точно, що я відчуваю. Але тепер скажу. Феліксе, це нічого не змінило. Якщо ти і робив помилки, то завжди намагався виправити їх. Ти все життя норовив побороти Розбрата і захистити мене... Я не маю, за що тебе ненавидіти, — Аріадна підняла голову до юнака і усміхнулася. — Я кохаю тебе. Здається, ніби я кохала тебе все своє життя, з тої першої зустрічі дев'ять років тому. Я хочу бути з тобою. Завжди. До останнього подиху.

— Я також, мишеня, я також, — Фелікс міцно обійняв дівчину, занурившись обличчям їй у волосся. — Обіцяю тобі, що доки я живий, доки я в здоровому глузді та добрій пам'яті, то ніколи не завдам тобі болю або страждань.

Вони не помітили, як стихла гроза

Вони не помітили, як стихла гроза. Блискавки спалахували дедалі рідше, а гуркіт грому був вже не таким гучним, неначе віддалявся від міста. В Аріадни тріпотіло серце, а дихання стало дуже глибоким і схвильованим. Дівчина якось боязко стиснула руку Фелікса, намагаючись подолати у собі невпевненість і сором. Вона глянула у вічі юнака і після довгої паузи наважилась до нього звернутися.

— Цю ніч... — прошепотіла ледь чутно Аріадна тремтячим голосом. — Можеш... провести її зі мною, Феліксе?

Сараула подивився у блакитні та довірливі очі Доброславської. Він нічого не відповів, а просто поцілував вуста дівчини, притискаючи її до себе.

Темні хмари розступилися, відкривши чарівний небозвід, всіяний яскравими перлами-зорями. Світло повного місяця осяяло кімнату і двох закоханих. Подолані сумніви та страхи, які стіною окутували їхні серця. Тепер все позаду. Ніщо більше не здатне їх стримувати або полонити, окрім них самих.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.