11.5. До останнього подиху

На її дні виникло якесь світло, шаленими темпами збільшуючись у розмірах. Водночас усі відчули, як підвищується температура повітря. Зненацька в річку з неба вдарив великий промінь, і якась потужна енергетична хвиля відкинула Воїнів Сил назад. Усіх присутніх засліпило яскраве випромінювання, яке нещадно різало очі. Несамовита енергія змусила мурашки бігати по тілу. Ніхто ніколи не відчував подібного.

Прикриваючи спиною Марго, Лука насилу розплющив очі, аби зрозуміти, що відбувається. Він побачив, як з річки піднімається охоплена світлом постать. Це безсумнівно Аріадна. Але це була інша Аріадна, бо неймовірна сила надходила саме від неї. Потроху яскраве випромінювання спадало. Те, що відкрилося погляду Воїнів Сил, змусило їх затамувати подих. Вони протирали свої очі руками, думаючи, що це їм ввижається. Хотілося радше вірити у галюцинацію, аніж у реальність.

Аріадна була геть іншою. Вільна біла одежа спадала до самих п'ят. Волосся дівчини здіймалося вверх, а символ Єдності Стихій відобразився на її щоках. Але не це вражало найбільше. Крила! Від спини Аріадни видовжувались довгих чотири крила. Усі поранення та ушкодження зникли з її тіла. Очі не були схожі на очі Маріонетки. Це та сама Аріадна, але що з нею трапилося і як вона виявилась живою — ніхто не міг зрозуміти.

Це та сама Аріадна, але що з нею трапилося і як вона виявилась живою — ніхто не міг зрозуміти

— Бути не може... — вражено белькотіла Маюрі, не відводячи від неї погляду. — Це... неможливо... Це просто чутки, які не можуть бути правдою!..

— Про що ви говорите, Маюрі-сан? — налякано питала Нюта.

— Прийнято вважати, що в людині закладено три рівні налюві. Першим володіють усі пробуджені Воїни Сил. У рідкісних випадках вони підкорюють другий рівень, хоча за останні роки це мало кому вдавалось. А третій рівень налюві був лише недоведеним припущенням. Говорять, що його вдалося підкорити всього чотирьом особам, але це були тільки чутки. У таку людину ніби вселяється частка Сили. Ніхто ніколи всерйоз не розглядав можливість існування третього рівня налюві. Це все легенди, які не можуть бути правдою!

— Бо це і не є правдою! — огризнувся Вольдемар. — Третього рівня не існує! Це вигадки!

— Звучить так, ніби ти сам себе у цьому переконуєш, — відказав Том.

— Це неправда! Це неможливо!

— Тоді як ти поясниш те, що зараз діється, Вольдемаре?

Вершник не мав слів. Це неможливо було пояснити ніяк, окрім як підкоренням третього рівня налюві. Але від однієї думки про це Вольдемара кидало в холод. Він раз за разом повторював собі, що такого бути не може, що йому просто сниться сон. Старий був готовий навіть повірити, що вся Битва Сил — довге сновидіння, і хотів прокинутися, аби тільки не приймати цю дійсність. Смерть відчув страх, бо навіть чотири Вершника і чотири Архангела другого рівня не могли зрівнятися за кількістю енергії з Аріадною зараз.

Розбрат не чекав, доки з усіх спаде заціпеніння і повернеться дар мови або хоча б мислення. Він був неначе робот, в голові якого закладена одна-єдина програма — вбити Архангела Вогню. Його не хвилювало, хто вона і що такого неймовірного з нею діється. Потрібно довести своє завдання до кінця — все інше неважливе. Із цим переконанням Вершник пішов у атаку.

Доброславська із цілковитим спокоєм чекала наближення Розбрата. Він метнув у неї ланцюги, які одразу оточили Аріадну і спробували зімкнутися на ній. Але тільки-но один ланцюг торкнувся до Архангела, як одразу розплавився, мов резина. А подряпини, які він встиг нанести, загоїлись за одну секунду. Дівчина простягнула руку, і в ній матеріалізувався її спис. Немов стріла, Архангел ринулась до Вершника. Він спробував запобігти їй телекінезом, але його сила не діяла на Арію — настільки потужна енергетика зосередилась у дівчині. Юнака зміг захистити його щит. Розбрат замахнувся на Архангела, але її окутав вогняний бар'єр, через який мальдеранівець також не зміг пробитися. Цей бар'єр раптово вибухнув, і вогонь від нього обпік обличчя Вершника.

Аріадна знову наступала на Фелікса, все активніше і активніше його атакуючи. Мальдеранівець прикладав великих зусиль, аби від неї ухилитись, блокуючи удари телекінезом. Але у відповідь не був здатен нічого зробити. Фізичні атаки не діяли на Доброславську, бо навіть при випадкових пораненнях усе загоювалось за секунди. До того ж потужна енергетика Архангела подавляла будь-які спроби Вершника вплинути на неї телекінезом. Змінились рухи Аріадни, вони стали швидкими і точними. У порівнянні з нею Розбрат виглядав безпомічним цуценям.

Усі інші Воїни Сил забули про свої поєдинки та своїх суперників. Їм було вже не до того. Досі ніхто не вірив тому, що бачить. Третій рівень налюві виявився правдою, і Воїн, що підкорить його, стає нездоланним. Ця сила змушувала бліднути і тремтіти від жаху. Вольдемар, який стверджував, що бачив усе і ніщо не здатне його здивувати, спостерігав за Архангелом Вогню з відкритим ротом і спантеличенням в очах. У нього було таке відчуття, ніби сама Іліанна вселилася у тіло Аріадни Доброславської, бо жоден Воїн Сил не міг бути настільки могутнім. Це не вписувалося у здоровий глузд.

Воїни Сил здригнулися, коли над всією Вінницею простягнулась вогняна стеля. Вона почала кружитися над ними, утворюючи воронку, в епіцентрі якої знаходилась Аріадна. Янголи і Демони поквапились розлетітися подалі від Архангела і її вогню. Вершник Розбрату, не дивлячись ні на що, продовжував сліпо атакувати дівчину. Вода річки, яку він намагався використовувати, випаровувалась за десяток метрів від Аріадни. Не будь Фелікс Маріонеткою, він відчув би страшенний біль при кожному наближенні до іліаннівки, бо її оточувала нестерпна температура. Були помітні опіки на шкірі юнака, його одежа в деяких місцях потліла. Людина у здоровому глузді вже давно відступила б, але не сліпа Маріонетка.

Увесь вогонь, що вкривав небо над містом, скупчився над Аріадною. Дівчина махнула рукою, і в один момент полум'я потужною стіною опустилося на неї та Розбрата.

Настала гнітюча тиша. Ніхто не говорив і ніхто не зводив погляду з вогню, в якому зникли Архангел і Вершник. Все сталося дуже швидко і зненацька. Воїни Сил боялись кліпнути очима — раптом вони щось пропустять з поля зору? Не було видно ні Вершника, ні Архангела.

— Аріє, — з жахом пробелькотіла Марго.

Лука забрав руку з її плеча, щоб не видати свого тремтіння. Найбільше у своєму житті він боявся Вольдемара. Але тепер зрозумів, наскільки сила старого мізерна у порівнянні з ЦИМ.

Полум'я розвіялось так само раптово, як і опустилося з неба. Нікого не здивувало побачити Архангела Вогню живою, адже власна стихія не здатна її вбити. Але так само живим і неушкодженим був Фелікс, якого міцно обіймала Аріадна. Він здригався у її руках, намагався проткнути кігтями, але судоми зводили його тіло. Не дивлячись ні на що, дівчина продовжувала тримати юнака, поклавши долоню на його лопатку. Нестерпний біль щосекунди пронизував Вершника, а Доброславська ніби відчувала це на собі, бо в неї на очах виступили сльози. А потім Розбрат завмер. Арія відсторонилась, дивлячись в його обличчя.

— Феліксе, — лагідно звернулась вона, — ти мене чуєш?

— Чую, мишеня, — відповів тремтячими вустами юнак. — Я тебе чую.

Він розплющив очі. Це були очі Фелікса. Того самого Фелікса, якого Аріадна так кохала.

— Вийшло, — радісно пробелькотіла дівчина. — Вийшло!

Не тямлячи себе від щастя, Архангел поцілувала вуста Вершника, і в її душі розливалося тепло. Аріадні вдалося зняти мітку Маріонетки з юнака, тоді як її власна зникла з пробудженням третього рівня налюві. Дівчина повірити не могла, що їй вдалося повернути свою кохану людину і звільнити її. Це був найкращий день її життя. А Фелікс повірити не міг, що знову притискає до себе Аріадну. Хоча і розумів, що востаннє.

— Час завершувати Битву Сил, — із посмішкою сказала Аріадна.

Вона відірвалась від Вершника і піднялася високо в небо, де її могли бачити всі. Дівчина склала руки в замок навпроти свого обличчя. Усі відчули новий прилив енергії, що скупчувалась у дівчині. У мальдеранівців не залишилось і сліду від їхньої самовпевненості і зверхності. Вперше за всю Битву Сил вони відчули власну приреченість, бо жоден Воїн Сил не може зрівнятися з Архангелом Вогню третього рівня налюві.

З неба вистрілили тисячі променів, які потрапили як у мальдеранівців, так і в іліаннівців. Усі Воїни Сил, навіть ті, хто перебував у стінах Пристанища і Консулату, були охоплені цим дивним сяянням. Спочатку вони злякались, не розуміючи, що з ними діється. Яке ж було здивування, коли у всіх них почали стрімко загоюватись рани та ушкодження, незалежно від їхньої складності та безнадійності. Ремі зняв пов'язку з обличчя. Його очі відновилися, юнак знову міг бачити. У лазареті Консулату Реґіна побивалася над Іллею, втрачаючи будь-які надії врятувати його. Але рана хлопчика миттєво затягнулася, і він отямився. Кожен відчув на собі дивовижну зцілюючу силу Аріадни.

За хвилину приголомшені Воїни Сил оглядалися один на одного. Вони були повністю здорові та цілі, ніби не проводили кілька годин у смертельних поєдинках. Але найбільш розгубленими почувалися мальдеранівці, зокрема Вершник Смерті, якого також торкнулося зцілення Аріадни. Це було нечувано — Архангел допомогла не тільки іліаннівцям, але і мальдеранівцям, своїм ворогам. Навіть Розбрата не вбила відразу, а зробила спробу звільнити його від мітки. У всіх виникло одне-єдине запитання: що відбувається?

— Я не можу оживити мертвих, але спробувала допомогти ще живим Воїнам Сил, — пролунав голос Аріадни. Її вуста не рухались, але слова чітко звучали у головах кожного. — Я зробила це для того, аби ви цінували свої життя і життя оточуючих. Сьогодні принесено в жертву достатньо людських душ, більше не потрібно смертей. Я чую голоси Іліанни та Мальдерани. Вони намагалися до мене достукатись раніше. Я чула їхнє послання у Святилищі Іліанни, але не могла його зрозуміти. Я була таким же сліпцем, як усі Воїни Сил протягом тисячоліть. Повинен настати край протистоянню іліаннівців та мальдеранівців.

Досить. Ми билися один з одним, проливаючи безцінну кров. Ми намагалися довести свої погляди і переконання, викорінюючи ворогів, які ними насправді не були. Це бажання настільки захопило Воїнів Сил, що стало основним в їхньому житті. Але раніше Воїни Іліанни та Мальдерани були служителями однієї Сили — Єдини. Внутрішні міжусобиці змусили їх розділитися. Ви забули, для чого в першу чергу існували Анлії Єдини, яка в них першочергова мета — підтримувати баланс і гармонію творіння Єдини. Натомість ви поринули з головою у боротьбу буцімто задля інтересів Іліанни та Мальдерани, забувши про істинне призначення. У кожному з нас закладена частка Сили, і коли Анлії Єдини розділилися у поглядах, так само Єдина перетворилась на Іліанну та Мальдерану. Єдина розкололась тоді, коли наші душі втратили гармонію. Ті, хто не готові прийняти інших, ніколи не стануть єдинівцями.

Іліаннівці думали, що люди здатні самі жити в гармонії з оточуючими. На жаль, ні, бо в них не вистачало на це розуму. Але дурнів навчають, а не вбивають, мальдеранівці! Чули? Ми мали їх навчати, а не винищувати! Саме таке завдання від початку стояло перед єдинівцями — вчити жити, показуючи позитивні сторони життя, але і не допускати свавілля. Тільки як ми можемо вчити життю людство, коли самі опустилися до їхнього рівня? Як ми можемо навчати його високим моральним принципам і добру, коли творимо такі ганебні речі? Ми вбиваємо. Вбиваємо один одного, а тому наша ворожнеча сіє війну між людьми. Бо вони беруть приклад з нас, зі своїх наставників!

Остання Гра була призначена не задля вихваляння своїми силами, не задля залякування ворогів, не задля каліцтв. Остання Гра мала бути дійсно грою, а не лихварським побоїщем. Ми повинні були придивитись до суперників, побачити в них себе, таких же людей. Побачити, що половина з них діти або юнаки, які тільки-но почали жити, які ще хочуть жити, які ще не зовсім знають, що таке життя і що таке боротьба. І вони гинуть першими. Їх вбиваємо МИ! Ми вбиваємо ДІТЕЙ!!! Другі «Я» всередині нас виходили з-під контролю, тому що їхні господарі виконували не те, заради чого були народжені. І нападали, тимчасово отримуючи свободу, аби звільнити інших від недолугих господарів. Другий рівень налюві відкривається чистим душам, які щиро хотіли жити і в першу чергу зробити світ кращим, а не знищити ворогів.

Люди дійсно опустилися на саме дно, ставши загрозою для всього творіння Єдини. Їх необхідно було зупинити. Сьогоднішні події та смерті — це покарання людству за його руйнівну діяльність. Воно побачило, що таки існує вища сила, здатна покласти кінець безмежному свавіллю! Нехай так і буде. Нехай люди назавжди закарбують у своїй пам'яті цей день і те, що вони не найвищі істоти у Всесвіті. Але винищувати людство повністю — неприпустимо! Воно така ж частина творіння Єдини. Без нього порушиться баланс!

Припиніть свої протистояння! Іліанна та Мальдерана ніколи не хотіли воювати, бо вони дві половини одного цілого. Згадайте нарешті, для чого ви існуєте. Придивіться нарешті, проти кого ви боретесь! Поєднайте свої сили та наведіть у світі лад, бо людство віддзеркалює те, що відбувається поміж вас! Довіряйте своїм другим «Я», і вони поведуть вас правильним шляхом. Це закликають вас Іліанна та Мальдерана моїми вустами. Об'єднайтесь і покладіть кінець ворожнечі!

Дівчина опустила погляд на Фелікса. Вперше в житті вона побачила сльози на його очах. Юнак знав, що це третій рівень налюві, як і те, яку ціну Аріадна заплатить за нього. Підкорення третього рівня — це останнє, що зробить Воїн Сил у своєму житті. І навіть надзвичайна могутність вимагає величезної кількості енергії для зцілення іліаннівців і мальдеранівців. Фелікс був упевнений, що в Аріадни залишилось налюві зовсім небагато. І коли вона скінчиться...

Архангел порівнялася з Вершником і глянула йому у вічі.

— Цю Битву Сил виграла Мальдерана, — знову пролунав голос Аріадни у головах усіх. — Тому мальдеранівець поведе вас далі. Сили доручають це Феліксові.

— М... Мені? — здивовано підняв брови юнак. — Це якась помилка. Я не можу... Я не маю такого права.

— Про це просять Іліанна та Мальдерана. Ти повинен возз'єднати Воїнів Сил і вести їх далі. Це твоя місія, Феліксе.

— Я недостойний цього, — заперечно похитав головою Розбрат. — Я наробив стільки помилок, що вже давно мав би горіти в пеклі.

— Феліксе, мій милий Феліксе, — вже прошепотіла Аріадна, аби її чув тільки юнак. — Я вірю в тебе. Я знаю, що тобі це під силу. Вір у себе, і всі підуть за тобою. Це нелегка ноша на твоїх плечах, але тільки ти зможеш її витримати. Обірви замкнуте коло безкінечної ворожнечі між іліаннівцями та мальдеранівцями. Це хотіла б зробити я, але, на жаль... я виявилась не такою сильною, — сумно потиснула плечами Аріадна.

— Мишеня... — тремтячими вустами пробелькотів Фелікс, а сльози текли по його щоках. Він не пам'ятав, коли востаннє плакав. — Пробач мені... Я обіцяв, що більше ніколи тебе не скривджу. Але я не стримав свого слова! Через мене ти... ти... Я все бачив, я все пам'ятаю... Як я вбивав тебе... Але я нічого не міг із собою зробити...

— Феліксе, не вини себе, — урвала Аріадна, приклавши пальці до його вуст. — Тут немає твоєї провини. Так склалася доля. Знаєш, я завжди проклинала Сили за те, що вони наділили мене Архангелом, а тебе Вершником. Тепер я розумію, який подарунок вони мені зробили. Подумай тільки, якби ми були звичайними людьми, чи знали б ми один одного? Чи звела б нас доля разом? Чи зустрілися б ми узагалі коли-небудь? Можливо, і так, але це була б мимовільна зустріч двох звичайних перехожих, як це трапляється щодня і тисячі разів. Ми були б геть чужими людьми. Тому я ні про що не жалкую, — дівчина провела рукою по щоці Фелікса, витираючи його сльози. — Я щаслива за кожну мить життя! Я щаслива за кожну хвилину, проведену з тобою! Я щаслива, що зустріла тебе! Я щаслива, що була Архангелом! Це найкраще, що могло зі мною трапитись. Я кохаю тебе, Феліксе.

Аріадна обійняла юнака, і він міцно-міцно притиснув її до себе.

— Довіряй своєму другому «Я», — попросила Архангел

— Довіряй своєму другому «Я», — попросила Архангел. — Я бачила його... Розбрат такий, бо вважає, що ти зрадив його. Поверни довіру свого Вершника і заверши те, що не закінчила я.

— Добре, — видихнув Фелікс.

Аріадна бачила вдалечині Маргариту, Луку і Федора. Вони не зводили з неї приголомшеного погляду, а Марго не стримувала сліз. Арія усміхнулась до сестри і Луки, і в одній лише посмішці було закладено все, що хотіла сказати їм наостанок Архангел: берегти і любити один одного. Арія перевела погляд на Федора, і також усміхнулася до нього із вдячністю за все, що зробив для неї хлопець.

Дівчина поклала голову на плече Фелікса, заплющивши очі. Юнак погладжував її волосся рукою, здригаючись від плачу.

— Я б усе на світі віддала, щоб зустрітися з тобою в наступному житті, Феліксе, — промовила з гіркотою Аріадна. — Або щоб провести з тобою ще один день в цьому...

Її крила зникли, а за ними почала видозмінюватися одежа дівчини. Доброславська перетворювалась у людину. Фелікс сильніше притиснув її до себе і прислуховувався до рівномірного дихання. Один подих... Другий... А третього вже не було... Затихло і серцебиття. Рука, яку Аріадна тримала на плечі Фелікса, ослабла і повільно зісковзнула вниз.

Вершник ще довго тримав у руках Аріадну, не наважуючись глянути на неї. Йому здавалося, що вона досі жива, а ось варто буде відпустити, як він втратить її остаточно. Але окрик Луки змусив Фелікса повернутися до реальності: Аріадни більше немає.

Він опустився на землю і поклав її поряд із Василісою. Біля неї навколішки впала Марго.

Старша Доброславська голосно ридала, обіймаючи тіло Аріадни, від чого по шкірі пройшовся холод. Вона кричала, кликавши сестру за іменем. Але Аріадна не відповідала. Нюта, Ремі, а також Влад, Віра, Ілля, Діана, які щойно прибули через міжпросторову діру, моторошно заціпеніли. Фелікс помітив, що на обличчі Аріадни застигла легка посмішка. Вона була настільки умиротвореною, ніби просто заснула. Іліаннівці та мальдеранівці опустили голови, ховаючи сльози на очах.

Тільки Вершник Смерті залишився геть байдужим до загибелі Аріадни Доброславської. Він підлетів до двох Демонів, забравши у них шпаги, і приземлився неподалік від Розбрата.

— Нарешті Доброславська мертва. Дочекався свого щастя, — сказав глузливо старий. — Я-то думав, що вже ніщо її не зживе з цього світу.

— Замовкни! — процідив крізь зуби Фелікс.

— Перед своєю кончиною вона, здається, сказала, що тепер ти повинен очолити іліаннівців і мальдеранівців, буцімто ти достойний, — скривився Смерть. — А ось я так не думаю. Таке щеня, як ти, не зможе керувати всіма Воїнами Сил.

— Така була воля Сил, — сказав роздратовано Том. — Чи ти вже оглух і не чув слів Аріадни?

— Я все чув, але категорично не погоджуюся. Якщо Фелікс дійсно достойний, то нехай це доведе. Бо мало що там могла базікати Доброславська. Нумо, Феліксе, вияснимо, хто більше підходить на цю роль.

Юнак обернувся до Вольдемара, свердлячи його лютими очима. Феліксові було за що ненавидіти старого. Вершник Смерті змусив його стати Маріонеткою, через що Аріадні довелося витратити останній промінь мітки.

— Що ти хочеш, Вольдемаре? — запитав Розбрат.

Старий кинув йому шпагу, і Фелікс упіймав її за рукоятку.

— Проведемо поєдинок з фехтування, нашого улюбленого заняття, — відповів Смерть. — Без застосування здібностей задля чесності. Вияснимо, хто справді достойний.

— Не влаштовуй цей цирк, Вольдемаре! — огризнувся Лука. — Аріадна ясно сказала...

— Нехай, якщо він так бажає, — урвав Фелікс.

Розбрат і Смерть зняли талісмани з шиї та відкинули їх подалі на землю, повернувшись до людського стану

Розбрат і Смерть зняли талісмани з шиї та відкинули їх подалі на землю, повернувшись до людського стану.

— Як щодо моєї Клятви Душі? — перепитав Фелікс.

— Я її цілком відміняю, — повідомив Вольдемар.

— На смерть?

— На смерть.

Фелікс ще раз глянув на Аріадну з мирним і спокійним обличчям. Він не може її повернути, але принаймні відплатить її головному кату.

— Феліксе, це погана ідея, — стурбовано попередив Федір. — Схаменися. Ти завжди програвав йому...

Але юнак нікого більше не слухав і ні на що не звертав уваги. Йому було на все байдуже. Фелікс втратив усе найдорожче. Свого часу Вольдемар Сараула подарував йому надію і сенс існування, був його наставником і вчителем. А тепер знищив усе остаточно. Ліпше все життя прожити без надії, аніж одного разу отримати і втратити її.

Фелікс і Вольдемар обрали вільну ділянку землі на Кемпі і зупинились один навпроти одного. Вони приготували шпаги, заклавши за спину вільну руку, і поїдали один одного очима. Лука стискав плечі вбитої горем Маргарити, відчуваючи, що поєдинок нічим добрим не завершиться.

— У Фелікса-сами є якісь шанси? — запитала Маюрі.

— Ніяких, — заперечно похитав головою Федір. — Фелікс і Вольдемар часто вправлялися у фехтуванні. Це було щось на зразок спільного хобі. Вольдемар завжди вигравав. З ним взагалі ніхто не здатний зрівнятися без талісманів.

— Фелікс в цьому плані завжди був єдиним достойним суперником для Вольдемара, — додав Лука. — Але Феліксу не впоратися з ним ніколи.

— Тоді цього поєдинку не можна допустити! — вигукнув Влад. — Ти повинен це зупинити, Луко!

— Я ніколи не лізу поміж Вольдемара і Фелікса. Це особиста справа їх обох.

— Але ж від цього буде залежати наше майбутнє, — промовив Ілля. — Я не думаю, що Вольдемар послухається Сил.

— У їхній бій ніхто не повинен втручатись!

Тисячі Воїнів Сил завмерли в тривожному очікуванні. Усі сьогоднішні події вибили їх з колії, вони вже і не знали, як усе обернеться далі. Не знали навіть, за кого вболівати.

Одночасно Фелікс і Вольдемар зірвалися з місця, і їхні шпаги зі дзвоном схрестилися. Очевидно, старий розраховував, що Фелікс буде розгубленим і неуважним у зв'язку зі смертю Аріадни. Але його спіткало розчарування. Юнак виявився напрочуд зібраним і рішуче налаштованим, як ніколи раніше. Цієї впевненості йому додала палка жага помсти.

— Нарешті ти по-справжньому розсердився, Феліксе, — вимовив Вольдемар, відскочивши від його шпаги. — Хоча навіть зараз намагаєшся стримувати почуття і не видати їх. Це зайве, Феліксе. Злися! Гнівись!

— Якщо ти хочеш підірвати моє самовладання, то нічого не вийде. Ти завжди боявся мене, Вольдемаре, саме тому прив'язав міткою і Клятвою Душі. Але тепер я вільний, і ніщо мене не зупинить.

Демони, у яких Вольдемар забрав шпаги, дивилися на двобій з відкритим ротом. Маючи вроджений талант до фехтування вони сумнівалися, що без талісманів змогли б зрівнятися з цими двома. Напевно, тільки Марго не звертала увагу на поєдинок. Вона погладжувала долоню сестри, беззвучно щось до неї примовляючи. Лука розумів її біль, бо також відчував його. Для нього Аріадна Доброславська стала далеко не чужою людиною, яка відіграла вагому роль в його житті. Усі друзі та радники оточили Аріадну з Василісою. Влад з жахом уявляв, що поряд з ними зараз міг лежати Ілля, якби Аріадна запізнилася на кілька хвилин зі своїм зціленням.

Бій Фелікса і Вольдемара затягувався, бо, на велике здивування усіх, вони трималися на одному рівні. Юнак неначе наперед міг прорахувати рухи Вольдемара і вчасно уникати його шпаги. Для старого було кілька небезпечних моментів, коли Фелікс ледве не влучив у нього після таких вивертів. Вольдемар різко замахнувся і розсік брову юнака. Окуляри Фелікса впали на землю. Він позадкував від Вольдемара, витираючи з обличчя кров. Але старий не давав ніякого перепочинку і наполегливо атакував Фелікса. Така енергійність і завзятість вражала як для людини, якій перевалило за сотню років. Проте Вольдемар занадто захопився, і Феліксові вдалося подряпати його передпліччя.

— Непогано, — мовив старий, виставляючи попереду себе шпагу. — Але це все, на що ти здатен, Феліксе? Як був слабаком, так ним і залишився.

Лука з досадою зціпив зуби. Вольдемар навмисно піддіває Фелікса, аби вивести його з рівноваги. Як би не намагався юнак це приховувати, але він завжди любив перемагати і прагнув стати сильнішим. Відверті глузування над його слабкістю могли зіграти погану роль.

Фелікс знову рішуче попрямував на Вольдемара. Схоже, слова старого таки зачепили його. Вольдемар до останньої миті незворушно чекав. Коли юнак приготувався до атаки, Вольдемар зробив різкий випад і потужним ударом вибив шпагу з руки Фелікса, а потім збив його з ніг. Юнак спробував одразу піднятися, але йому в горло вперлося вістря шпаги Вольдемара.

— Чого і варто було очікувати, — в'їдливо сказав той. — Ти програв, Феліксе. Як завжди.

Юнак важко дихав, з ненавистю дивлячись на Вольдемара. Зненацька він помітив, як на обличчі старого виникла легка посмішка. Але вона була геть не такою, яку зазвичай бачив Фелікс. Точніше, вона ніколи не з'являлася у Вольдемара. Нова емоція, незнайома для юнака.

Вольдемар увіткнув шпагу в землю. Він підібрав свій талісман Сімки Гріхів і знову перетворився у Вершника Смерті. Нічого не розуміючи, Фелікс припіднявся на ліктях.

— Сподіваюся, тобі дійсно вдасться навести лад у цьому світі, Феліксе, — промовив до нього Вольдемар.

— Ти про що говориш? Ти ж переміг!

— Слово Сил для мене закон, якого я беззаперечно дотримуюсь.

— Тоді для чого ти все це влаштував?

— Це просто остання забаганка старого дурня, — промовив Смерть. — Я хотів ще раз позмагатися зі своїм улюбленим учнем і опонентом. Якщо у свої роки ти майже зрівнявся зі мною, можу уявити, чого ти досягнеш пізніше.

— То ти не збирався очолювати Воїнів Сил? — перепитав Фелікс.

— Ні. Я і так прожив занадто довге життя. І, як виявилось, помилкове, — із сумом відповів Вольдемар. — Я вже ніколи не зможу змінити свого бачення світу, як і переконання, що іліаннівці — наші вороги. А це повністю суперечить волі Сил. Воїнів Сил повинна повести по новій стежині та людина, яка тільки почала жити і здатна в першу чергу перекроїти себе саму. Тому виправдай сподівання Сил, Феліксе.

Вершник Смерті закинув назад голову, і з його відкритого рота почали виринати світлі димки. Це були поглинуті ним душі. Вольдемар відпускав їх за власною волею. На очах усіх з кожною звільненою душею тіло Вершника Смерті старіло. Остання душа — і воно перетворилося у прах.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.