Зоре моя вечірняя

Максиміліан повільно причинив двері батьківського кабінету. Завтра вже остання доза препарату – і він навічно втратить час медитацій блиску в очах, що зустрічають вечірню зорю, а наблизиться до батькового світу. Імбирний лікер пахнув із горнятка з кавою. Максиміліан змінив горнятко на батьковому столі, потім налив і собі. Це задоволення, ритуал, що він виконував його щовечір у частині на честь батька, світлої його пам’яті. Всі інші також пили. Тепер кава для них стане розвагою, бо сну більше немає. І снів немає. І загадок, підсвідомості, всього, для чого треба тлумачні словники й власна уява й час для мрій. Тепер він справжній солдат, такий, яким хотів його бачити батько.