🖊 Розпочався конкурс прози та поезії VivArt! 🖊

Електронні книги / #поезія (435)

Кінець

Місяць на небі рахує зорі,

Місто поволі вкриває пітьма.

Тихо гойдається човен у морі,

Закінчила ігри гучна дітвора.

_

_

Здається, ось-ось зупиниться серце,

Бо в болю хвилина повзе мов доба.

Сліз було пролито вже ціле відерце,

Але ще не скінчилась моя боротьба.

_

_

Та сил вже немає, тому повсякчас,

Щоб не плакати, згадую щастя моменти.

Вже зовсім скоро настане мій час

Попрощатись з всіма і нарешті померти...

...

Маркус Броді

Кіт не пригай

У весінній хмарний ранок,

Ще не встиг втікти туман.

Виліз кіт немов той танок,

На балкон, як великан.

Він не з'їв свою сметану,

Бо летів в небі гусак.

Я подумав, що він пригне,

І сказав йому ось так:

Кіт не пригай, мудрий будь,

Ти в руках себе тримай.

Не вартий того білий гусь,

Що кричить тобі, стрибай!

Кіт на мене подивився,

Прокрутив все в голові.

Від балкону відступився,

Й миттю геть побіг собі.

...

Маркус Броді

Час

Час ніколи не дає нам змоги

Повернути все назад.

Від нього не діждешся допомоги,

Він завжди все робить сам.

Кожну хвилину, кожну секунду

Небагато цінує із нас,

А коли вже все позаду,

Ми питаємо себе: "Чому так зробив я в той раз?"

Час і добрі, і погані вчинки береже,

Час не тримає на серці образ,

Він накопичує все те,

Що знаходить,

І нескінченно глядить на нас...

...

Дівчина на гойдалці

Пташка

Десь у гнізді недалеко від моря

Пташка наспівує свої пісні.

Живе та радіє не знаючи горя,

Приносить кохання усім навесні.

---------------

---------------

Співом своїм приносить добро.

Пісня її гучна та дзвінка.

Навіть юнак, який іде в бій,

Стає щоб послухать яка це краса.

---------------

---------------

Хто її чує, сумний чи розбитий,

Серце одразу покине журба.

І не важливо чи бідний, багатий,

Співом своїм об'єднає серця.

...

Маркус Броді

Нордська

Ріже наш дракар непокірні хвилі,

Шкіриться берег іклами скель.

У похід далекий - боги запросили.

Скальде, не дрімай, а складай пісень!

Приспів:

Жваво грає цистра у просторім залі,

Ломляться столи та лунає сміх.

Тут лише хоробрі, тут крилаті кралі,

Підіймають вгору кубки "за своїх".

Запалають руни, на вівтар жертовний

Вельва сивокоса мовчки покладе

Шмат сирого м'яса, глечик меду повний.

Хай, же допливуть всі і ніхто не вмре.

Пр.

А як зажевріє, та й за небокраєм,

Стрімкою рікою попливуть човни.

Сплять у них герої, що стискають зброю,

Мчать до Ніфельгейма Одіна сини.

Пр.

...

Ян Браз
16+

Пам'яті Тараса

Кохайтеся, чорнобривці, та не з москалями.

Повиносьте тих гельмінтів уперед ногами!

Порубайте сокирами на дрібненьке шмаття,

Поскладайте у пакети, а тоді - в багаття.

Набийте тим курвам пики!

Хочете - лопатой,

А ще краще - з Джавеліна

Прибийте собак цих.

Або Хаймарсом влупіте,

Щоби до Кобзона

Розлетілись їхні... спини

Від Сяну до Дону.

...

Марія Жовта

Відверто бути поганим героєм

Бути головним героєм навіть своєї новели дуже тяжко. Немає на кого покластися. Немає кого попросити про допомогу. Це все лиш ілюзія. Ти сам один. Маєш бути за всіх.

Забирають право на смерть.

***

Мені подобається

бути відвертим із собою.

Не брехати болю.

Його спокушати

І за собою манити.

Подобається моя тепер доля:

Відверто бути поганим героєм.

Душа вказує туди,

де втрата бринить.

Де я кожен день крізь дзеркало

розмовляю сам із собою

Жахливо прописаним діалогом.

Та я їх люблю,

як свою дитину.

Заколисану мертвою тишею.

Воно таке маленьке спить.

На себе дивлюсь крізь повіки.

Ще не знає,

Що грамофон лиш одну платівку має,

І Богам її слухати не набридає.

***

Коли крила згорають, усе, що тобі лишається — ходити ногами по землі. Тими самими ногами, які втопчуть усі сподівання, усе найкраще в ґрунт, які втопчуть ґрунт у ґрунт, які втопчуть життя в ґрунт, твоє й життя людини, яку ти не знаєш, яку ти не впізнаєш в інших людях і просто пройдеш повз, так і не дізнавшись, що губиш її в землі.

Усі ми з землі пішли й у землю підемо.

...

PrettyFungus

Ведриця

Вже сходить сонце, мріє ліс,

Умилась росами трава.

А на воді лунає скрізь

Так дзвінко пісня - не слова.

Яка краса! Зелений рай!

І душу огортає сум,

Бо скоро цей чудовий край

У своїм серці понесу.

Спиніться тут, забудьте все, -

Ми в гаморі живем щодня.

Природа спокій нам несе

Якщо відкритись їй сповна.

* Ведриця - база відпочинку в червеньському районі Мінської області для людей з порушеннями зору від заводу "Світлоприбор", яку наступного року продадуть.

(червень 2022 р.)

...

Марина Герелюк

Душі своєї не відкрию

Душі своєї не відкрию,

Не зрозуміють все одно.

Про що пишу, про що я мрію,

Про що кричу й мовчу давно.

Кому цікаві чиїсь грози?

У кожного свої жалі.

Тож граю роль, то у морози,

А часом і в тепліші дні.

Ось тут я любляча дружина,

А тут - наставниця і друг.

Для когось я надійна спина

Чи навіть співчутливий слух.

«Усіх почуй, не плач, зберися,

Тримай удар, сховай свій гнів.

Якщо радієш, то дивися,

Щоб зрозуміли твій порив…»

А що ж душа? – закрита книга…

Її відкрити не дано.

І навіть я ще не зуміла

Знайти у ній верхівку й дно.

...

Марина Герелюк

Tender butterfly

Не покидай мене, метелик світлокрилий,

Не дозволяй самотністю томитись,

Дозволь росою з крил твоїх умитись,

І забери мене, візьми, хоч я безсилий.

Не залишай мене, не відпускай,

І крилами із шовку огорни,

Відчути теплоту і ніжність дай,

Дозволь вдихнути аромат весни.

З тобою завжди свіжий запах м’яти,

Дух лілій, чебрецю й дрібних фіалок,

Молю тебе мене з собою взяти,

Дозволь з тобою зустрічати кожен ранок.

Дозволь тебе любити й обіймати,

Дозволь леліяти твоє маленьке серце,

Дозволь сердитися на тебе і прощати,

Молю тебе, дозволь мені усе це!

Ніколи я так сильно не любив,

Ні перед ким ніколи не схилявся,

А ти у саме серце мені вкрався,

І поглядом всю волю погубив.

...

Yana

Вічний мрійник

Вічний мрійник ти, юначе,

так не можна жити в світі.

Сміливіше в путь, козаче,

не втрачай такої миті!

А то світ тебе розтопче,

кине на поталу долі.

Ти подумай добре, хлопче,

і не грай чужої ролі.

Досить жити тільки снами,

доволі мріяти в думках.

Судять нас не за словами,

а за щирістю в ділах.

Вічний мрійник, ти все знаєш,

скільки в голові ідей,

скільки думаєш, гадаєш,

скільки звідаєш в людей…

Все вагаєшся, чекаєш,

того подарунку долі,

але сам прекрасно знаєш,

що ти воїн один в полі.

Навіть якщо є хтось поруч,

то на них не сподівайся.

Крок ліворуч, крок праворуч –

сам ступай, вперед вглядайся.

Вічний мрійник, ти прекрасний,

знай про це, не забувай!

Ти неначе ангел ясний –

світла свого не втрачай.

Не втрачай мрійливу вроду,

вона тобі ще знадобиться –

пий її, як святу воду,

за неї Богові молися.

Врода – дар тобі від Нього,

а не злісне покарання,

чиста світла допомога,

щоб здійснив свої бажання.

***

Ти все зможеш. Вір у це!

Потрібно діяти, не спи!

Всупереч і попри все,

твори, твори і знов твори...

(Березень 2021 р.)

...

Роман Фещак

Потрібно діяти, не спати!

Мої уста залоскотали

ніжні промені весни,

очі сонцем запалали

і я забув про довгі сни.

Немає часу жити сном.

Потрібно діяти, не спати!

І як маленький світлий гном

тунель до щастя прокопати.

Ось тому я пробудився,

життя на крилах прилетіло –

від розуміння усміхнувся

і щось у грудях затремтіло.

(Жовтень 2020 р.)

...

Роман Фещак

хто знає як це робити?

Любіть того, хто не робить з вашого серця суцільну рану.

Хто готовий кілометри й роки долати, лише б побути хоч трохи з вами.

Хто дихає вами, хто вбиває за вас старанно,

З ким у вас на двох спільні шрами.

Хто буде жити у ваших рядках,

Хто навіть після смерті буде оживати у думках.

Любіть тих, хто знає як це робити.

Будьте з ними просто, без особливої на то причини.

...

Артеміда

Як можна не любити?

Як можна сонце не любити,

його щоденний лагідний привіт?

Заради нього варто жити

і пізнавати цей барвистий світ.

Як можна небо не любити,

його хмарки, блакить і чистоту?

Для нього хочу я творити

і нести людям сміх і доброту.

Як можна землю не любити,

її моря, степи, ліси й красу?

Для неї маєм щось робити,

щоб не згубити мальовничість ту.

Як можна квіти не любити,

їх запах і барвисті пелюстки?

Природу маємо цінити –

старі дуби й кленовії листки.

Як можна річку не любити,

її співучість, темп і глибину?

Про неї треба говорити –

про її вроду, плин і чистоту.

Як можна гори не любити,

їх велич і могутність на землі?

Бо ж їхню славу не згубити –

вони предвічні воїни сумні.

Як можна всесвіт не любити,

його безмежний космос і зірки?

За кожен день у нім прожитий

подякуй Богу щиро, друже, ти.

Як можна все це не любити,

коли такі красоти навкруги?

Я буду в Господа просити,

щоб їх душею відчували ми.

(Жовтень 2021 р.)

...

Роман Фещак

Оборона

Ми стояли плечем до плеча,

Зазирали у вічі безодні,

Заганяли у кут відчуття,

Що востаннє живемо сьогодні.

На щиті намальований знак

Зігріває потоками сили.

А повітря прогіркле на смак,

Мовби в рота полин натрусили.

Пащі, ікла і крила, - навпроти

Легіони химерних потвор,

Що прийшли нас усіх побороти,

Підкорити, пустити на корм.

Вже сурма закликає до бою

Та кіннотники клином летять,

Вже проносяться над головою

Хмари стріл і магічних заклять

По кривавих річках, мов по суші,

В антрацитово-чорнім вбранні

Ходить Хель і підхоплює душі

Між розідраних тіл на землі.

Крізь віки у книжках і сувоях

Може, кожен побачить своє:

Честь, відвагу, загибель героїв...

Доки нас пам'ятають - ми є!

...

Ян Браз

Ніч одягає чорну шовкову сукню

Ніч одягає чорну шовкову сукню,

Чорні панчохи, фарбує вишнево губи.

Любить-не любить? Завжди випадає "любить",

Але ж по суті... А біс най із тою суттю!

Зорі в коханні доволі слабкі віщунки,

Віри немає тим вірним блискучим зорям.

Буде із ним у хворобі, у щасті, в горі,

Лиш би ще раз спопеліти від поцілунку.

Любить-не любить, хіба ж про це йдеться мова?

Просто без нього - вона заскорузла вічність.

Хоч би ще раз подивитись йому у вічі!

Ніч одягає сукню.

Чорну.

Шовкову.

...

Валерія Матвієнко

Daybreak

Я сьогодні ще затемна встану,

І закутаюсь клітчатим пледом,

Заварю собі чаю із медом,

У вікно подивитися стану.

Ні душі, дуже тихо й спокійно,

Тьмяне світло ліхтар відкидає,

Я любуюсь коротким видінням,

Яке ранок мені посилає.

Я вдихаю морозне повітря,

Воно голками в тіло ввірветься,

І сльозу, що з’явилася витру,

Стрепенулося заспане серце.

Я любуюся зоряним небом,

Що сіяє у мороці ночі,

Я неначе дивлюся у очі,

Такі ніжні, ласкаві, далекі.

Дикий вітер ударив обличчя,

Воно вкрилося теплим рум’янцем,

Так спокійно, що навіть незвично,

Забризжало у небі багрянцем.

Перші промені небо прошили,

Розірвавши ранкову імлу,

Посміхнуся я тихо, про себе,

Зустрічаючи вічність нову.

...

Yana

Синдром набутої бездарності поета

Не пишеться. Так, знову. Як завжди.

Синдром набутої бездарності поета.

Немає слів. Немає! От знайди.

Знайди слова, вартуючі естета.

Естет стоїть і носом наверне:

І рима не така, і такту гайки.

І, зрештою, поправивши пенсне,

Чкурне за руль своєї таратайки.

А ти стоїш, в руках твої вірші,

Вірші, що недостойні недостойних.

І думаєш - міняти їх мерщій?

Чи може кілька знáйдеться пристойних?

Нехай вже бісів генератор рим,

Бував в ходу, не кривайте душею,

І крали цілі строфи - менше з тим,

Це все на суд залиште емпірею.

Зате писав. Бо було, через що.

Бо було, чим ділитися зі світом.

Можливо, наші фрази - абищо,

Можливо - віділлються монолітом.

...

Сергій Сорока

Bond that can't be broken

Я прихилюся до тебе, моя печаль

І втома осяде мені на плечі.

Не відпускаєш? А дуже жаль,

Як тільки зробиш це, стане легше.

Знайомі з тобою вже цілу вічність,

Нам відомі секрети і неприглядні сторони,

Сьогодні ми журавлі завтра ворони

І небом розноситься ехо кличу.

Ми не баласт і не тягнем на дно одне одного,

Ми найкращі старі, добрі друзі,

Нам не стати один для одного ворогом,

Один одному ми завжди не байдужі.

Ми і слабкість і сила, надія і туга,

Ми два боки старого і ржавого мідяка,

За потреби покличу старого друга,

Щоб підтримала плечі незрима і тепла рука.

Ти мене я тебе обійму і зігрію,

Не прожену, як би серце не краялось,

Під звуки дощу ти розкажеш мені свою мрію,

Я опорою стану, аби кожне слово в ній справдилось.

...

Yana

А ми не ангели з тобою

Сплелись дві долі у віночок,

Неначе нитки в полотні.

І хочу я небес ковточок,

Що їх тримаєш уві сні.

З тобою хочу я літати,

До неба, навіть до зірок.

І маю, мила, я сказати,

Що є між нами душ зв'язок.

Танцюють тіні на папері,

Коли пишу я ці рядки,

Щоб відчинились в душу двері

і злилися в одне думки.

З тобою я отримав крила,

Тому повторю знов і знов:

"На світі є найбільша сила -

Це вічне щастя і любов".

А ми не ангели з тобою,

А ми не ангели ніяк.

Коли твоя душа зі мною,

У зорепаді щастя я.

А ми не ангели з тобою,

А ми не ангели, однак,

Коли ти мила є зі мною,

Я відчуваю неба знак.

(листопад 2021 р.)

...

Роман Фещак

Ти не жила, якщо ти не любила

Ти не жила, якщо ти не любила,

якщо відкинула своє кохання.

Сама ж карталась: "Що я наробила,

лише собі залишивши зізнання?"

Ти не жила, якщо не розцвіла,

якщо у небо, так і не злетіла.

Якою б доля злою не була –

це не вона кохання погубила.

Ти не жила, якщо ти не кохала,

якщо згубила подарунок долі.

Можливо, ти сама тоді не знала,

та пізно вже шукати вітра в полі.

Ти не жила, якщо була сама,

не мала з ким ділитися теплом.

І знов торкнувшись до морського дна,

твоє минуле стало хмарним сном.

Ти не жила, якщо ти не розквітла,

якщо весни ти так і не зазнала.

І пташкою летіла б ти до світла,

якби кохання своє не зламала.

***

Тож пізно лити сльози восени,

коли весна своє вже відспівала.

Щоб дійсністю ставали людські сни –

кажіть ви те, що гордість не сказала.

(Серпень 2021 р.)

...

Роман Фещак

Весняний ранок

Весняний ранок за вікном,

бринить роса на сонці,

а ми між дійсністю і сном,

не бачим жвавості в віконці.

Закутавшись у теплий сон,

лиш ти і я, і ранок.

Волосся твоє, наче льон,

а у очах твоїх світанок.

Довкола все уже не спить,

а ми, як ті коханці,

ковтаєм ніжність у цю мить –

п'яніємо в ранковім танці.

Не йди від мене, ще побудь,

нам добре разом спати.

Бо ж ми не знаєм, чи будуть

такі ще миті, щоб кохати.

(Березень 2021 р.)

...

Роман Фещак

Заклик

Україно, поплач.

Хай нарешті пролиються сльози

За страждання, біду і загрози,

За міста, і дітей, і погрози

Їм ніколи цього не пробач.

Україно, поплач.

За наругу над святістю волі,

За скалічені душі і долі,

За утрати життя в кожнім домі…

І ніколи цього не пробач.

Україно, зберись!

Хоч полегшення сльози приносять,

Матері не забудуть і просять:

«Обтрусися і встань. Може досить?

Ти зі світом на рівні. Борись»!

Україно, не плач,

Бо історія твоя безцінна.

Довела ти, що гідна і вільна,

А народ твій – нескорена сила.

Не забудь це. А біль – не пробач.

(квітень 2022 р.)

...

Марина Герелюк

Пісня про баланс стихій

В стародавньому Китаю,

Коли це був закритий світ,

Дракони жили у тім краю,

Правили людьми сотні літ.

Полонили всіх війною,

Де невірний кожен ліг.

Шенду звали головного,

Він орудував вогнем.

Володар 12 талісманів,

Його не вб'єш простим мечем.

"Небом" володів Ші Ву,

Де сидить він не один.

Літає "вітром" там Шо Фун

З ними ще "гримить" Чанг Зу.

Часто там тремтить "Земля",

Коли у сні хропить Дай Гвей.

А  сестра "вода" Бай Тса

Топить у собі дітей.

У стараху весь тремтів Гон Конг.

Тільки не мудрець Май Ран.

Владик зібрав ударом в бонг

Й магічну мантру прочитав.

Хай Інь та Янь знайде баланс.

Хай вічно сакура цвіте.

Хай нечисть зникне з сходом сонця

Швидше ніж роса впаде.

Вмить дракони закричали

Тікаючи хтозна-куди

Сили стихій їх залишили

І всі зажили як у сні.

...

Маркус Броді

повінь, що прийшла по імена

це повінь що прийшла по імена

по наші полохливі імена

відірвані від святців імена

заникані під ковдри

від неї буде світом йти луна

далека і приречена луна

нікому не підзвітна і страшна

зациклена на повню

у тебе попід іклами свербить

мале щеня тобі ще жить і жить

але гуде під вікнами — скажи —

неначе в пісні

неначе хтось наказує: дивись!

і ти — ще вчора тихший од трави

кричиш вітрам і грозам: йду на ви!

страшний і грізний

не до добра – ой-вей! – не до добра

оця смішна беззуба дітвора

що довго забувала своїх пра-

зійшлась докупи

молитва розквітає у прокльон

туману пошматований вельон

і діти зачинають в унісон

пісні спокути

...

Єлизавета Жарікова
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🖊 Розпочався конкурс прози та поезії VivArt! 🖊
17.03.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Вже засумували за конкурсами? Тоді у нас є гарна новина 🙂
Сьогодні на Аркуші розпочався прийом робіт на IX Всеукраїнський літературний конкурс «VivArt» 🖊

... Детальніше
Блоги
Теги та всесвітЄвген Кобилянський
30.03.2023
Оскільки більшість моїх творів відбуваються в рамках одного всесвіту і є його розвитком та розширенн ... Детальніше
А знаєте, про яке місто на Аркуші пишуть найчастіше?Нівроку
15.12.2022
На Аркуші публікують свої твори вже 1162 автори з різних куточків України. Є письменники як зі сходу ... Детальніше
Анонс другої книги серії "Хижачка"Злата Соловей
30.03.2023
Для тих, хто читав "Провидицю", маю радісну новину! Зовсім скоро стартує друга книга, де ми нарешті ... Детальніше
Завдання #протиставлення_в_літературіProza.ik
30.03.2023
Привіт, прозайчики! Ви чекали, ми зробили: новеньке весняне завдання. І доки ви обговорюєте враженн ... Детальніше
Зірниця
30.03.2023
Я тут не дуже активна (гаразд, взагалі майже не активна), бо не звикла до формату Аркуша. Але намага ... Детальніше
Цікаві новачки. ФлешмобТаліана
29.03.2023
Привіт мешканцям Аркуша! Статистика показує, що в нас назбиралося 1460! авторів. І мені захотілося п ... Детальніше
На Аркуші вже:
5895читачів
48372коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: