Дайвери

"Без криміналу! Кодекс ми повинні шанувати."

Остап-Сулейман-Берта-Марія-Бендер-Бей із "Золотого теля" І.Ільфа та Є.Петрова

Чого-чого, а ресторанчиків і кафешок було тут понатикано дофіга. Ми зайшли до більш простого закладу. Та й правда, нема чого доплачувати за помпезність, в якій ще й ніяково почуваєшся.

— Борщу б мені, скучив я за борщем, та з часником! — промимрив собі під ніс, але довелося задовольнятися бульйоном у чашці на перше. Втім, я ним присьорбував другу страву. Їсти перше з великої чашки, як гарячий компот? Прикольно! Ось тільки язик і піднебіння обпік і спітнів неабияк. Гаряча страва, як виявилося, вимагає жертв навіть у Марселі.

Підкріпившись, ми виїхали на набережну, де, за відомостями Пенелопи, знаходився непоганий дайвінг-центр з помірними цінами. Відзначилися в офісі і пішли до невеликого ангару на причалі.

— Це ви, месьє Ерік Серра? — спитав я досить молодого кістлявого хлопця, який порався з балоном, приєднуючи до нього редуктор із загубником.

— Так, це я, — він поквапився підвестися мені назустріч і простяг руку.

Якийсь він метушливий, — подумав я, стискаючи його вузьку долоню, — більше схожий на наркомана, а не на інструктора. Він швидко заторохтів, запрошуючи нас у сусіднє приміщення і збуджено жестикулюючи, зачинив за нами двері. І його очі мені не подобалися, в них не було ні життя, ні емоцій. Не очі, а скляні намистини.

Через прочинені ворота боксу я бачив стоянку, де ми залишили наш автомобіль. А тут на спеціальних вішалках, плічках, гачках, полицях і столах розташувалося підводне спорядження. Костюми, рукавички, ласти, пояси з вантажами та екіпірування до балонів. Маски із загубниками, надувні жилети, які дозволяли занурюватися і спливати, якщо регулювати обсяг повітря в них. Всі можливості цього обладнання нам недбало описував цей каламутний тип, але робив це поспіхом, перескакуючи з теми на тему.

— Як бачите, нічого складного, і зараз я пропоную вам спробувати подихати з балонів, але поки що на суші, щоб ви переконалися, що це безпечно. Потім ви зможете переодягнутися в костюми, і ми для початку пірнемо в басейн.

Мені не сподобалася його метушливість, і мій безтурботний настрій випарувався. Особливо я насторожився, коли він приніс той сірий балон, з яким він порався в сусідньому приміщенні. Поклав на стіл, приніс ще один такий самий. Усі ємності повітря були жовтими, а ці — сірими. Дивно.

Він запропонував мені взяти загубник і вдихнути, я чомусь завагався. Пенелопа посміхнулася, потім награно еротично захопила загубник ротом, пан Ерік у відповідь, скалячи зуби, схопився за вентиль на балоні і раптом, наче щось стрільнуло в мене в голові! Я грубо вирвав із рота Пенелопи загубник і майже наказав їй:

— Подивися, чи відкритий вентиль на балоні? — і вже повернувшись до Еріка, запропонував, щоб спочатку він узяв цей загубник.

Він такого не очікував.

— Вибачте, — розгублено озираючись, пробурмотів цей інструктор, — але він уже був в роті вашої дівчини, це негігієнічно.

Не роздумуючи, я обхопив його курячу шию, і він не встиг вивернутися. Вдавив йому загубник у рота, блокуючи своєю правою ногою його спроби розмахувати нижніми кінцівками. Потім трохи завалив його на спину, щоб він втратив рівновагу. Його тіло висіло під нахилом, а він щосили вчепився в мою праву руку, яка вдавлювала загубник йому в рот.

Він злякано дивився на мене, зробив кілька судомних вдихів під шипіння газу і закотив очі. Ох, Френк, ти як завжди у своєму репертуарі! Здається, цей дайвінг-центр приховує більше, ніж просто підводне спорядження. Що ж тепер робити з цим "інструктором"? Чи може зламати йому шию про всяк випадок, доки він розслаблений?

Ще трохи потримавши його м'яке тіло, я дбайливо уклав його на велику бетонну плитку підлоги, хоча мені й дуже хотілося "ненароком" його впустити. Ох, яка спокуса! Але професіоналізм понад усе, чи майже понад усе. Я помахав у бік обличчя долонею над загубником і відчув приємний солодкуватий запах.

— Оксид азоту! Я пам'ятаю цей запах, один мій приятель любив машини з дитинства, займався ремонтом і використовував звеселяючий газ перед фінішем для ривка.

— Ого, і де ж він ганяв? — запитала Пенелопа, діловито знімаючи фізіономію лежачого на свій мобільний.

Маю думку, що вона це робила не для Facebook.

— По нічному місту, переважно від поліції.

— Потім розкажеш, наш "інструктор" був не один, — кинула Пе і попрямувала до прочинених воріт.

— Стій, Пе, це надто слабкий наркоз! Він прокинеться через пару хвилин і почне гигикати. Потрібно його пов'язати.

— Так зв'яжи! — відповіла вона, обережно визираючи за двері назовні.

Мотузок тут було достатньо. Я поспішно скрутив йому руки та ноги і запхав у рота якусь брудну ганчірку. Не до людяності. Військове становище, чого вже там. Підбіг до Пенелопи і теж визирнув назовні.

— Виходь і змахни лівою рукою у бік води, — прошепотіла вона за спиною.

Я послухав, вийшов із боксу і зробив різкий помах лівою рукою, підкоряючись її словам. Двоє хлопців на краю причалу впали у воду, ніби їм дали обом копняка. Ще один швидко повернув голову в наш бік, але залишився у попередній позі, спираючись стегном на капот своєї машини.

Його міцні руки були схрещені на грудях. Він навіть зобразив усмішку. Що ж, нерви у нього міцні як мотузка вчетверо, але він був точно з тієї самої компанії. Крім цих трьох, біля причалу знаходився хлопець, який сидів до нас спиною під парасолькою. Надто далеко від нас, він не з ними.

У цього білобрисого фургончик, мікроавтобус. Непогана машина, якщо треба когось перевезти без свідомості. Ідеально для туристичних поїздок, або для "вирішення питань". Завжди мріяв мати "бусик". Це не якесь там авто куди крім валізи не влізе нічого.

— Ну, і що вам від нас треба? — наполегливо зажадав я відповіді, зупинившись за кілька кроків від нього.

Я зображував ватажка, щоб він не зрозумів, що головна якраз Пе. Головна жінка — це завжди сюрприз для чоловіків, може й не здогадається.

— Не розумію, про що ви, месьє? — глузливо спитав він.

— Я впізнав твою сорочку, це ти був тим чуваком у кепці, який зіпсував замок у приватній клініці Монпельє у Сарагосі. Я дивився запис, кепка прикрила твоє обличчя, але не волосся і сідниці. Та ти й зачіску не змінював з того часу, такий же кошлатий. А потім напад у Барселоні. Рік тому аварію Пенелопі ти теж підлаштував? Мені що, вам треба всім ноги переламати, щоб ви більше не ганялися за нами, виродки?

— Тихо, Френк, — поклала на згин моєї напруженої руки свою долоню Пенелопа.

— Остигни, пацан. Ми не маємо відношення ні до нападу в Барселоні, ні до аварії, хоч ми бачили, як ті хлопці вирушили в політ. А завдавати шкоди цій дівчинці у мене не було наміру. Я просто хотів поговорити з вами, навіть якби ви надумали відмовитися.

— Я може чогось не розумію, але, наскільки мені відомо, виховані люди спочатку намагаються саме поговорити, а потім уже вдаються до сили.

— Згоден, ми трохи перегнули, — примирливо підняв він руки, а я напружився, готуючись відбити його удар.

Бо саме в такі моменти його й завдають. При цьому краєм ока я помітив дві мокрі постаті на причалі. Вибралися таки. Тепер розклад сил був на їхню користь. Але цей хлопець з копицею розпатланого волосся крикнув їм, щоб пішли в дайвінг-центр і привели себе до ладу. І заразом перевірили, як там Жюльєн. То той наркоман на підлозі і є Жюльєн?

— Сподіваюся, ви його не прибили? — насмішкувато поцікавився він, знову спершись на капот фургона. Він зігнув ногу, чіпляючись підбором туфлі об трохи виступаючий пластиковий бампер, і вся його поза говорила про зовнішню безтурботність і усвідомлення своєї сили.

Я відступив на крок і кинув швидкий погляд у бік тих двох. Вони, озираючись, але все ж таки слухняно пішли до боксу. За ними тягнувся мокрий слід. Я знову глянув прямо в очі їхньому ватажку.

— Повірте, я не збираюся з вами битися, — підтвердив білявий свою поведінку, — мені треба тільки поговорити.

— То це був не Ерік Серра?

— Ні, Серра у віці, з сивиною.

— Ми твого приятеля не били, просто дали подихати тим, що він пропонував нам.

— Ну, тоді все гаразд! Хоча я не заперечував би, якби ви йому навішали пиндюлів. Це був його план із приспанням.

О, так ось хто автор операції "веселий газ"!

— То які питання цікавлять вашу банду?

— Запитання? Банду? Ну-ну. Є кілька запитань. Чого це ти дупу рвеш на британський прапор заради своєї коханки? Це дратує. І друге питання. Ти скільки життів прожив, щоб розмовляти зі мною на рівних?!

Щось вся розмова йде лісом, — подумав я засмучено. Тон його голосу різко змінився. На губах все ще та ж їдка усмішка, але очі вже не мружилися грайливо, в них з'явилося щось дуже неприємне, жорстоке і зле. Хиже і нещадне. Я навіть здивувався трохи. Все ж я ще недостатньо впевнений у собі, щоб покласти край такому тону. Але мені на допомогу прийшла Пенелопа, знову заспокійливо поклавши прохолодну долоньку на згин моєї руки.

— А він не мій коханець. І, до речі, він ще незайманий, у цьому житті.

Пенелопа, звісно, вміє вразити! Одразу всі карти на стіл. Навіщо вона про мою цноту сказала, адже я впав в очах цього білобрисого на саме дно Маріанської западини. І навіщо вона додала "у цьому житті"? Вона що, говорячи "в цьому житті" — натякнула йому, що я теж прожив пару життів і був не такий простий, як здавався? Головне, Френк, не видай себе очима, мімікою, жестом. Не показуй, що розгубився, хоч і на хвилинку.

— Я досить кмітливий, щоб зрозуміти, хто з вас все вирішує, але було цікаво вивести цього хлопця з себе. А питання у мене лише одне — за обрядом вселення в інше тіло. Цікаво, чи використовуєте ви ту ж саму методику, що й наша… ем-м… група? — продовжив цей дивний діалог білобрисий, і на його трохи пухкими губах знову з'явилася посмішка.

— Це все? — коротко запитала Пенелопа, і з її тону було неможливо визначити її емоції. Вона залишалася холодною, як і її прохолодна долоня.

— Що ж, ми й інших тем могли б торкнутися. Адже багато цікавого можна дізнатись у довгій дружній бесіді.

— Це коли співрозмовник на дибі, а його ноги в іспанських чоботях?

У Пенелопи дуже специфічне уявлення про "дружні бесіди".

— Навіщо такі крайнощі, — недобро посміхнувся він.

— Дивно, що вас цікавить те, що ви знаєте.

— Є побічні ефекти, і я хотів дізнатися, чи є вони і у вас. Як бачите, я цілком відвертий з вами, хоча це і робить мою позицію вразливішою.

Пенелопа мовчала, а мені так і кортило сказати їхньому ватажку: "Забирайся геть в туман, білобриса гидота!" З якого тисяча дев'ятсот кудлатого року виліз цей волохатий хрін? Ніколи не любив я хлопців з космами як у дівчат, хоч і у самого хвостик був стягнутий гумкою. Діана казала, що не стрижене волосся додає сил чоловікові. І я тоді не зрозумів, про які сили вона говорила, не про ліжко ж? Чи про нього? Ох Френк, твої думки та мультфільми в голові — то окрема комедія.

— Я можу підказати, чи той метод ми використовуємо, якщо почую ваш варіант, — крижаним спокійним голосом, після паузи, озвалася Пенелопа.

— Хочете дізнатися про наш секрет, не видаючи свій? — уточнив він, криво посміхнувшись.

— Я вже зрозуміла, що ви націлилися на це тіло, але ми випередили вас. Ви й самі розумієте, якщо ми вміємо переносити душу, то навіщо нам ще один варіант? Тим більше, що ви можете нам сказати не все, чи щось "випадково" наплутати.

— Яка недовіра, — поблажливо посміхнувся білобрисий, потираючи підборіддя. Здається, він серйозно роздумував над пропозицією Пенелопи, але остаточного рішення ще не прийняв. Він подивився кудись убік, потім на нас, потім його увагу привернуло щось позаду нас. Я швидко озирнувся назад та побачив невелике судно з пасажирами вздовж бортів, що виходило з гавані. Його промоклих напарників поки що не було видно. Він знову потер своє квадратне підборіддя і нарешті сказав:

— Згоден, ця умова мене влаштує, а там подивимося за результатами зустрічі.

— Не поспішайте, у мене ще є одна умова щодо обміну інформацією.

— Здається, я й так значно йду на поступки.

— Мені дуже хотілося б з'ясувати, хто ще полює на мене, — продовжувала Пенелопа, не звертаючи уваги на його слова.

— Я подумаю над цим питанням. Але знову-таки, все залежатиме від того, що ви нам розповісте. І відразу хочу попередити, що моя відповідь на друге питання залежатиме від того, наскільки ви будете з нами відверті.

— Коли зустрічаємось? І представтеся, нарешті, щоб ми не кричали: "Гей, ви!"

— Мі… ні, Юрген. Називайте так. Ви поки що можете повчитися дайвінгу і не поспішати. Я додатково повідомлю, де і коли відбудеться зустріч, адже треба буде ще потурбуватися і зібрати деяку інформацію, — заявив нахаба з солом'яним волоссям.

Юрген, так Юрген. Але це не краще за "Волохатий хрін". І я зрозумів, що він знає, де ми живемо. Цікаво, як вони нас вистежили? Адже в Монпельє машину перевіряли, а просто стежити — марудна справа. Та ми могли й помітити. Чи, може, у них і в лавах масонів свої люди? І ще чому він не поцікавився, навіщо нам дайвінг?

Я зиркнув на свої руки. На них набрякли вени, як у Грима, коли він зі мною бився. Але моїм рукам було далеко до сталевих канатів, що обплітали потужні плечі та торс Грима. Хоча цьому Юргену з моїм учителем рукопашного бою було не зрівнятися, але він виглядав міцнішим за мене. Видно, що спортзал регулярно був присутнім у його розкладі.

— Ідемо, — тихо наказала Пенелопа, знову поклавши долоньку на згин мого ліктя.

Я слухняно повернувся до ворога потилицею і пішов за нею, напружено прислухаючись до того, що у мене діялося за спиною. Чи не було шарудіння від швидких кроків чи іншого руху?

— А у цієї крихітки попка ходить як поршні у Феррарі, — долинуло нам услід, і я мимоволі подивився на вихляючий зад Пенелопи.

О-о, компліменти від ворога! Це щось новеньке. І ці слова ані скільки не обурили Пе! Тільки біля воріт боксу я озирнувся, але цей тип, як і раніше, стояв, спираючись на бусик, і його губи продовжували кривитися в усмішці. У неприємно-бридкій усмішці.