Дайвери

"Я геніальний сищик

І справа тут ясна!

знайду я навіть прищик

на дупі у слона!"

м\ф "Бременські музики"

Весь день ми занурювалися під воду, і інструктором цього разу був справжній Ерік Серра, добродушна людина похилого віку. Він мав рідкісний дар випромінювати доброзичливість, і ми забули про те, що купили його час. Складалося враження, що він був привітним та щирим, бо просто не міг бути іншим.

Коли ми прощалися до завтра, він з незмінною усмішкою поцілував Пенелопі руку під її сором'язливий хриплуватий сміх. Вміють же ці французи старого гарту подобатись жінкам! Я навіть трохи позаздрив його невимушеності та галантним жартам. Справжній французький шарм — навіть мене змусив замислитись і чомусь навчив.

Незважаючи на дружню атмосферу, яку створював Ерік, я був увесь час напружений, чекаючи на підлість від тієї банди, проте день пройшов без ексцесів. Після того, як ми вийшли з боксу і вмостилися в машину, Пенелопа відкрила ноут і зосереджено заглибилася у вивчення якоїсь інформації. Я не став її відволікати розпитуваннями, ми останнім часом мало балакали через всі ці події і можливе прослуховування.

Мене вразила гавань Марселя, хоча я й перебував кілька років у яхт-клубі для дітей та підлітків. Але там було не море, а велике водосховище, до якого й добиратися було далеко. І зараз, поки Пе щось шукала, я думав про це. Я лише кілька разів бував біля справжнього солоного моря і не очікував побачити таку кількість катерів та яхт. Вони терлися практично борт в борт, як шпроти у банці, створюючи біля берега ліс із щогл, справжній ліс. Дивно, що ті два типи не вдарилися об одну із посудин, коли полетіли у воду. Напевно, у них була спеціальна підготовка і їх часто жбурляли зненацька у море.

Нарешті Пе закрила ноут і передала його мені, щоб я засунув його в безрозмірний бардачок. Ми мовчки виїхали зі стоянки. Проїхали повз нудьгуючого під великою парасолькою конопатого хлопця шкільного віку, що здавав катери напрокат. Якийсь час покружляли містом, потім кинули машину і вирушили кудись пішки. Кілька разів озирнувшись, я нарешті запитав Пе:

— Ми далеко прямуємо?

— Стривай хвилинку, мені потрібно зробити дзвінок Майстру Вільних мулярів.

Вона переговорила з людиною на іншому кінці дроту та скинула фотографії тих чотирьох. Встигла все-таки непомітно через мою спину зняти на мобілку, поки я там героєм прикидався. Потім зробила ще один дзвінок і домовилася з кимось про зустріч у кафе, до якого ми якраз підходили. Цікаво, хто це? Я почув лише його прізвище.

Ми зробили замовлення, і в міру того, як я ставав ситим, проблеми відступали на другий план і світ вже не здавався таким небезпечним. Коли я майже закінчив свою вечерю, до нас за столик, спитавши дозволу, плюхнувся непоказний тип, повз якого пройдеш і не помітиш. Сутулі плечі, глибокі зморшки біля рота і невиразні бляклі очі.

— Нам би ретельно перевірити машину на жучків та маячки і при виявленні поставити на них вимикач, — без довгих вступів розпочала розмову Пенелопа.

— Де машина? — коротко і мляво запитав чоловік.

— Я подумала, що неправильно під'їхати на ній до вашого розшукового агентства, і тому залишила її на сусідній вулиці біля магазину косметики.

Пенелопа назвала колір та марку машини, її номер.

— Знаю цей магазин. Давайте ключі, я подзвоню вам сьогодні через три години. Вас це влаштує?

— Якщо за пересуваннями машини стежать, мені хотілося б...

— Машину дивитимемось за містом, там приватна територія, і якщо хтось буде на хвості, я надам його фотографії таким крупним планом, що буде видно волосся, що стирчить з носа.

Оце так сервіс! Детектив, фотограф і трохи перукар в одній особі, — я був у захваті від цього типа.

— Дякую, ми зрозуміли один одного, — посміхнулася Пе, — чекатиму на ваш дзвінок.

— Тут недалеко є клуб, кегельбан і таке інше. Він уже відкритий, — чоловік глянув на наручний годинник, — але якщо вас це не цікавить, можете трохи далі вулицею відвідати кінотеатр. Зустрінемось тут, і оплата бажано готівкою.

— Добре, — знову посміхнулася йому Пе, і я подумав, що жінкам, особливо симпатичним, простіше живеться на світі, ніж усім іншим.

Потрібно зрозуміти в чому мій шарм, і як цим користуватися. Нарешті Пе заговорила зі мною, копирсаючись виделкою у своєму салаті.

— Як це ти відчув що той худий тип, схожий на мумію, небезпечний?

— Давня історія. По-перше, зі мною в коледжі навчався один худий крендель. Він був, мабуть, перший наркоман, якого я побачив живцем. Всі його розмови зводилися до відчуттів від наркотиків та розмов про "Червону бригаду" з Італії. І цей Жюльєн був схожий на того пацана з коледжу, який і тримався у нашій групі лише завдяки впливовому татові. Тож я подумав, що інструктор з дайвінгу не може бути наркоманом. А по-друге, зі мною кілька місяців працював хлопець із передмістя. У нього старший брат помер дурною смертю. Купив водолазне обладнання на базарі у якогось дядечка, засунув трубку в рот і відкрив вентиль. Може редуктор був несправний, а може там від редуктора був один корпус, але кімната виявилася ґрунтовно забризканою кров'ю з розірваних легень. Ось тому я й злякався за тебе. Але головне, що мене насторожило — це його метушливість та колір балонів. Вони не повинні бути сірого кольору. Якого завгодно, але не сірого! До всього мені його рот не сподобався.

— У сенсі не сподобався?

— Не знаю, як пояснити, у нього великий рот, як у жаби, посміхатися не вміє і неприємний. Очі, як у садиста.

— А про газ, що веселить, звідки знаєш?

— Від Юрка. Зі мною працював. З дитинства колупався у мопедах, мотоциклах. Коли йому вставили сталеву пластину в череп після ДТП зі смертельним наслідком, тато викупив його у даїшників. Ну і Юрко зайнявся чотириколісним транспортом. Ну, там лагодив і все інше. Він міняв порожні балони із закисом азоту на повні у пологовому будинку, неподалік від нашої роботи. І один такий балончик невеликого розміру завжди стояв під'єднаний між передніми сидіннями. Тільки повернути вентиль.

— Та ти жив цікавим життям, а я думала, ти домашній хлопчик!

— Я і справді був домашнім хлопчиком, і все ж таки життя мене зводило з різними дивними людьми. Та й то, я лише по роботі з ними перетинався.

— Ну що, запросиш мене на побачення у кіно? Треба б тобі вже вчитися залицятися до дівчат.

Я зітхнув і відповів:

— Ну, ходімо.

— Френк! Хто ж так запрошує дівчину на побачення до кінотеатру?

— Так навчи!

Пенелопа засміялася:

— Принаймні, дивися мені в очі, і тон зроби м'якше і люб'язніше.

— Пенелопа. Ти сходиш зі мною у кіно? — видавив я благаючим тоном.

Напевно, брови в мене піднялися будиночком, і вираз був як у мопса, що просить щось смачненьке. Пенелопа засміялася. Так, вираз обличчя "мопс, що просить смаколиків" — це, мабуть, універсальний ключ до жіночого серця.

— Слабкувато для першого разу, але зійде. А поцілунок буде, коли ти проводжатимеш мене додому?

— Ага! Буде! З розгону! Адже ми живемо разом! — здивувався я.

— Френсісе, ти безнадійний! І твоя логіка безнадійна теж!

Ми непогано провели час, якщо не брати до уваги те, що запізнилися на початок фільму. Але з іншого боку, це було й добре. Щойно ми вийшли з кінотеатру — пролунав дзвінок від детектива, і через кілька хвилин ми знову сиділи в тому ж кафе і їли морозиво.

— Там був лише один маячок, і він пасивний.

— Це як?

— Він не подає сигнал безперервно, а лише якщо на потрібній частоті надійде команда. Тому його важко було засікти. Вимикач поставили. Він стоїть під панеллю приладів з того боку де замок запалювання.

Пенелопа дістала з сумочки конверт, і я здивувався, звідки вона його взяла? Вона прораховує все на світі. Я вкотре відчув захоплення та повагу до неї. Чоловік зазирнув у конверт, віддав ключі від машини, сухо кивнув та пішов, розчинившись у сутінках. Може, розраховував на більший гонорар? Але він сам просив оплату готівкою, тобто ухилявся від сплати податку. Ми доїли морозиво і поїхали додому, забравши машину там, де її залишали. Стеження за нами не було.

Коли ми минули, нарешті, балакучу Клодіну і дісталися своєї кімнати, Пенелопа, не включаючи світло, штовхнула мене до стіни і припала довгим поцілунком. Я сторопів, відчуваючи її всю від колін до жадібних губ.

— Візьми мене! — її хриплуватий голос пензликом пройшовся по моєму хребту, піднімаючи дибки волосся. І не лише на голові, а й на руках.

Вона, відсторонившись від мене, зірвала із себе футболку та вдавила мої долоні у свої маленькі груди, задерши найтонший бюстгальтер до плечей.

— Пенелопа! Ні, Діано, я не можу ось так поспішати у стосунках!

— Ти знаєш, що скоро дванадцята ночі? — несподівано спитала вона.

— Звичайно знаю…

— Тоді тобі доведеться поквапитися, інакше опівночі я стану гарбузом! Ти ж не хочеш, щоб тебе зґвалтував скажений гарбуз?

Чому вона повинна перетворитися на скажений гарбуз, я з'ясувати не встиг, за логікою вона мала б обернутися на босу замазуру. Схоже, ніч обіцяє бути цікавою! Особливо з цим "скаженим гарбузом". Як гадаєш, Френк ти встигнеш до опівночі? А то і справді з гарбузом займатися сексом, та ще й першим сексом — то зламана психіка на все життя!