Я є людина

7.03.2026 р. Б.

Я хочу жити, мамо й тато!

Я ще не хочу помирати!

Із темноти у темноту

Жорстоким присудом іду...

Чому?

Чи я не плід любові?

Чи прагнете так крові?

Чи просто боїтесь мене?

Не ворог вам я, лиш дитя,

Ваша дитина, тато й мамо...

Чому ж стаєте ви катами

Для ненародженого (її) мене?

Кров застигає вже у венах,

Я ще не жив — уже вмираю!

Батьки мої — серця не мають,

А лише камінь...

Я є людина,

Я — творіння,

Не згусток, зародок, видіння.

Я є реальний(а) і живий,

Об’єкт чиїхось планів й мрій...

Мої ж батьки мене вбивають,

Бо замість серця — камінь мають.

Я жити хочу, дихати, сміятись,

Рости, досліджувати, друзів мати.

Ви вже пожили, я ж вмираю,

Бо права вибору не маю?

А хто ж це право вам надав

Розпоряджатися життям?

Сумом тече, і кров стікає,

Земля кричить, не замовкає,

На ній нема благословення,

Є смерть й прокляття

Повсякденні...

Я жити хочу,

Я люблю вас,

Я не для смерті — для життя!

І не почують — кинуть в гумус,

«Пожертвують» на відкриття...

Та не приймуть мене і не полюблять,

Розтопчуть, з пам’яті зітруть.

Вони ж і свої душі гублять

І вибирають смертну путь —

Накликали і накликають

Прокляття довге і страшне.

Мої батьки мене вбивають —

Стають злочинцями мене*.

На світ цей білий не просився,

Прийшов й нікому не згодився.

Прийшов із темряви і йду

В незвідану, пусту пітьму.

Ніхто про мене і не знає,

Бо мама й тато не згадають,

Забудуть все, як страшний сон,

Я тільки помилка обом...

А я людина,

Я особа...

І без провини

Йду до гробу

Без честі, пам’яті, без плачу,

Я навіть сонця не побачу...

Чому, скажіть, мамо і тато?

Я став проблемою, не святом?

*мене (тут моїми, але для рими і мелодійного звучання доцільніше використати займенник «мене»