Шепіт квітів

Коли схиляюсь над тендітним цвітом,

Стихає шум і клопоти земні.

І раптом світ стає таким відкритим,

Немов душа розквітла в тишині.

У кожній квітці - подих таємниці,

І світло сонця, й крапля джерела.

Немов художник вічної палітри

Земля нам ці творіння розлила.

Одні — мов полум’я, яскраві і зухвалі,

Інші — мов шепіт літнього тепла.

Є ті, що скромно в тіні заховались,

Та й там їх ніжність тихо розцвіла.

І дивишся - і серце наче знає:

Краса не просить слів і нагород.

Вона мовчить, але нас надихає,

Як тихий подих серед сотень нот.

І розумієш: в цій простій красі

Є щось таке глибоке і безкрає.

Бо квіти тихо шепчуть у росі

Про те, як світ насправді надихає.

Spicy pie