Тіні за річкою

Тіні за річкою

У темнім лісі, що за річкою стоїть,

Не видно там ні місяця, ні сонця.

Лиш ті старі дерева, мов в молитві,

Здійняли крони, до небес

Та тіні ковзають по лісу, оберігаючи когось.

Стоїть палац величний і прекрасний

У тому лісі, де лиш тіні ходять.

В палаці тім стоїть прекрасний вершник на коні,

І меч здіймає, в мармурі закутий він.

І сльози, мов ріка, течуть у статуї прекрасній,

Сумує він, минуле пригадавши.

І лиш вона звільнити його може.

Але вона сидить немов на троні,

Що зроблений з кісток людських.

І крізь палац зміїними очима

Вона вишукує нових гостей.

Її волосся — то кубло зміїне,

І тіло все походить на змію.

І дотик ніжний та тендітний

Вона дарує жертвам всім.

Лиш погляд хижий та холодний

Несе усім страшне те розуміння:

Хто тут хижак, а хто лиш жертва.

І лиш гнітюча тиша не чутно і страждань