Лину думками

Лину думками у небо безкрає,

Вакуум чорний, усіяний зорями.

Там без обмежень у мріях літаю —

В мріях, думках, не обтяжених ролями.

Хочу попасти в егрегор майбутнього

І неквапливо його прочитати,

Щіпку щасливого і незабутнього

Там віднайти — у сучасність забрати.

Лину думками — і крила зростають,

Тиша космічна говорить зі мною.

Може, Всевишній десь там проживає —

Раду спитаю, поділюся болем.

Болем за тих, що загублені в темряві,

Що серед світла не бачать дороги,

Тих, що ідуть крізь життя, наче в мареві,

Тягнуть у серці незримі тривоги.

Болем за душі, що прагнуть спасіння,

У котрих підірвана віри основа.

В світі, де тиша кричить від безсилля,

Стирається правда та істина слова.

Лину думками — розшукую відповідь

Серед зірок, що мовчать віковічно.

Може, у них є сліди правди й розповідь —

Та, що веде нас до світла одвічно.

Знов повертаюся в будні земні я,

З іскрою віри, зігрітою зорями,

Щоб хоч краплину добра і надії

Сіяти тихо між людськими болями.

І коли знову у втому схиляюся,

Мертвенна тиша, тяжка, непролазна.

Подумки я до зірок повертаюся —

В небо безкрає, таке неосяжне.

Знаю — не зміню на краще я світ увесь

Не розсіються тіні тривожні.

Коли іскра добра таки спалахне десь,

Значить, і кроки мої не порожні.

26 березня 2026 р.