Світлий спомин

Ніжна гілка бузку на дорозі лежить,

Сиротливо піднятись не в змозі.

Її пестить лиш вітер — та не оживить,

Лиш гойдає пелюстки в тривозі.

Аромат її ще у повітрі стоїть,

Та ніхто той бузок не тривожить.

Наче спомин про те, що уже не болить,

Та із пам’яті стертись не може.

Може, хтось поспішав — і зламав мимохіть,

Не відчувши ні болю, ні втрати,

І лишилась краса край дороги лежить —

Пішохід обминає завзято.

Мимо люди ідуть, відвертаючи зір,

І не тягнуться руки до нього,

Бо у кожного є свій невидимий вир,

Свої тіні, думки і дорога.

Та юнак підійшов — окрилено схопив,

Змахнув ніжно пилюку з пелюсток,

На картині красу їхню він відтворив —

Світлий спомин, мов вічності згусток.

27 березня 2026 р.